Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
— Ага, теж по цукор послали?
Виявилося, що першим — хвилини зо три тому — прийшов абітурієнт Щербанюк, але, оскільки жив він у сусідньому із магазином будинку, викурити дорoгою сигарету «ВК»[31] не встиг, ледь підкурена, вона аж ніяк не тягнула навіть на солідний недопалок, а не те що на беник чи чинарик, отже, викиданню не підлягала. До того ж курилися «ВК» зазвичай довго, тому що дим через них тягнувся погано, бо були вони чомусь майже завжди сируватими. Поки він доцмулював сигаретину, з'явився Ом, за мить — Белс із братом, потім — Ірина і, нарешті, Олексій. І кожного зустрічали тією ж фразою й дружним сміхом, що міцнішав у міру збільшення числа цукрових інтендантів.
— Тепер усе простіше, — оптимістично заявив Ом. — Зайшли до пари магазинів — одного, вважай, отоварили.
— Нічого не простіше, — заперечив Белс, володар оцінки «добре» з певних розділів вищої математики. — Тобі десятку дали?
— Ну, — невизначено погодився Ом.
— Баранки гну, — глибокодумно парирував Вітько. — Їм також. Виходить — на дванадцять кеге. Всім разом нам треба сімдесят два кеге. В одному магазині ми можемо купити шість. Отже, треба відвідати дванадцять точок. Що круть-верть, що верть-круть, усе одно в дванадцять магазинів треба сходити.
— Ну, ти порівняв: то самому ходити, а то — з друзями! — й не думав здаватися Ом.
Але ідея колективного ходіння дуже не сподобалася Белсу:
– І що ж, будимо юрмиськом шарахатися туди-сюди по району? Краще розбитися на пари та йти в різних напрямках. Скажімо, Віталік із Алексом, Ом із моїм малим, а я — з Іриною.
Так от де притичина та заковика — зрозумів Олексій: Вітько хоче відсікти компанію та залишитися з нею удвох.
— Чого це ти з Ірою? — рішуче не погодився Щербанюк. — Ми з нею з дитинства в сусідніх парадних живемо, можна сказати — разом виросли, і нести цукор нам в один будинок, так що логічно, щоб я з нею пішов.
«Ага, і цей — також», — зметикував Олексій. Кількість симпатиків володарки безпородного ердельтер'єра збільшувалась на очах.
— Ом хай ходить з Алексом, — вів між тим своє сусід Ірини, — а ти — зі своїм рідним братом, як і збирався.
— Мені по барабану, — заявив тут Ом. — Мені он цукор треба купити. Скажете — всі разом, підемо вкупі з усіма, скажете з Алексом — з ним порулимо, він свій хлопець. Тільки вирішуйте щось скоріше, бо не клімат[32] тут на спеці стовбичити.
— Може, в Ірини спитаємо? — втрутився Олексій і звернувся до дівчини. — А ти що скажеш?
Досі вона лише кидала короткі погляди на суперечників, тепер же подивилася на нього — уважно, зацікавлено, трохи здивовано:
— Ну, дякую, нарешті про мене згадали…
У її голосі бриніла іронія, та Олекса чітко знав, що адресована вона не йому.
Парубки мовчали, а дівчина продовжила:
— Ні, хлопці, ні на які пари ми розбиватися не будемо, всі разом підемо.
Почувши це, Ом скомандував:
— За мною! — і рішуче попрямував до магазину.
Першою затоварили Ірину, причому носити її сумку забажали всі, крім Белсового меншого брата. Щоправда, Ом запропонував свої послуги лише один раз — з міркувань ввічливості, і більше до дискусій претендентів на звання носильника не втручався. Зрештою Белс заявив, що він — кандидат в майстри спорту, і, ігноруючи очевидний факт, що його спортивним знаряддям був велосипед, а не штанга, вчепився в ручки сумки, як маленький Геракл в шиї змій — мертвою хваткою, і не випускав їх, поки бажані солодкі кілограми не були доставлені Ірині під двері.
Ом виявився правий: гуртом було веселіше, тим паче, що жоден отоварений не виявив шкурницьких нахилів: усі, як один, занісши трофеї додому, виходили й продовжували спільний рейд.
Не можна сказати, що Ірина приділяла Белсові особливу, надмірну увагу; ну, може, на якусь дещицю більшу, ніж решті, але спілкувалася з усіма, і явно його не виділяла; говорили всі про все й ні про що, так, теревенили, й Олексієві вдалося вставити кілька вдалих, дотепних реплік, він був на такі мастак. І кожного разу ловив на собі чи то здивований, чи то зацікавлений погляд дівчини.
31
Поганенькі радянські цигарки з фільтром, що коштували до 1981 р. 30 коп., після — 40. В абревіатуру закладалася думка про «висшеє качєство», а нарід уперто називав їх «вічний кашель».
32
Не клімат, не кліматить — жаргонна ідіома, означає недоцільність та/чи небажаність якогось заняття.