Шизґара

Особливого шарму додавав йому годинник-цибулина на сріблястому ланцюжку, справжній раритет, прадідів ще, дореволюційний. На кришці двоголовий орел та надпис: «Павелъ Буре. Поставщикъ Двора Его Величества» та шестизначний номер. Єдиний недолік — що без бою. Але тут уже нічого не поробиш: виготовлялися такі для людей служивих: наприклад, працівників залізниць та військових, — а тим, з огляду на суворість їхнього життя, такі надмірності в хронометрі, як бій чи музика, ні до чого.

А якщо додати, що Можайський мав розряди з боксу й класичної[34] боротьби, першим ніколи ні на кого не «плигав», але «отвєтку» давав рішуче й грамотно, то стає абсолютно зрозумілим, що ходив він у «чотких» парубках і, якби поставив собі за мету, мабуть, зміг би вибитися в «основні».

Отже, Микола не відчував нестачі уваги з боку дівчат: він легко заводив з ними стосунки і так же невимушено їх завершував, примудряючись залишатися своїм колишнім подружкам приятелем. По-справжньому він ще не закохувався, а тому й ставився до справ амурних дещо легковажно:

— Ну, чого ти мовчиш? Чим та Ірина до стобіса неповторна?

— Не знаю. Не така, як усі, та й край, — не зміг визначитися Олексій.

— Не знаєш, а кажеш, — гмикнув друг. — От коли знатимеш, тоді інша річ. А поки… Не звертає на тебе уваги ця Ірина — і ти на неї не звертай. Он Ленці Стрілецькій ти подобаєшся, неозброєним оком видно. Класна чува: обличчя симпотне, фігурка — люкс, ніжки стрункі, волосся яке красиве… Займися Ленкою, хай та Ірина лікті потім гризе!

— Ленкою? Вона дійсно класна, нічого не скажеш. Ніколи не думав про неї в такому сенсі, — розгубився Олексій.

Він знав цю дівчину: вона колись вчилася в паралельному класі, а потім перейшла до іншої школи.

— Так ти подумай, думати інколи корисно, — запевнив Микола та посміхнувся.

Вони сиділи на лавочці удвох: прийшли на «п'ятак» першими, і Олексій, сам не знаючи — чому, розповів другові про свою нову знайому.

— Ну, подивимось, — з'їхав він з теми. «Так, вона направду приваблива. Носить завжди досить короткі спідниці й сарафанчики — з такими ногами гріх не носити. Стопи маленькі… Босоніжки завжди на високій танкетці… І волосся — темне, густе, хвилясте… Вона навіть чимось на Ірину схожа». Алекс не міг не зізнатися собі: Ленка Стрілецька йому подобалася, навіть дуже, але це почуття не було суто вибірковим: так, як вона, його приваблювали ще декілька знайомих дівчат. Природно, йому хотілося їх обнімати, пестити, цілувати… Пройтися Бродом з котроюсь із них під ручку чи, ще ліпше, обнімаючи за талію. І при тому пишатися: ага, чуваки, з якою кльовою тьолочкою я йду! Але щоб крім того ще й просто бути поруч, говорити про все та ні про що так, як сьогодні вдень з Іриною, тепліти душею від одного її погляду — таке бажання на цих дівчат не поширювалося.

Олексій замовк, розмірковуючи над новими ідеями, щойно озвученими другом, а Микола витягнув з кишені свого раритетного годинника й став спостерігати за бігом секундної стрілки. Це була не єдина рідкісна річ в його родині: було ще декілька старовинних картин в золочених багетах, величенький дореволюційний долівковий годинник з вагадлом, якісь старожитні саквояжі з неймовірно якісно вичиненої цупкої шкіри, срібні чарочки для лафіту і ще багато чого — всього й Олексій із Сашком не бачили: то одне вигулькне в квартирі Миколчиних батьків, то інше… Все це залишилося від легендарного діда, батькового батька, Августина Августиновича Можайського, революціонера-більшовика з дореволюційним партійним стажем.