Студії з української етнографії та антропології

Взагалі рибальство на Україні давно вже стало капіталістичним промислом і для маси населення є хіба що иноді підсобною працею, за винятком дуже нечисленних робітників, шо остаточно закинули хліборобство. Щодо техніки, то українське рибальство скорше йде на регрес, ніж до прогресу, але це явище помітне скрізь. Як і мисливство, рибальство втратило своє колишнє видатне значіння, і коли воно може числити на майбутність, то тільки в формі штучного рибоводегва та правильного зужиткування морських рибних багацтв.

3. Скотарство 1

Як це вже вище зазначено, здомашнілі тварини з'явились на території сучасної України на початках неолітичної доби, разом з новим населенням, що було, мабуть найповніше, азійського походження. Оскільки можна гадати, основуючись на знайдених кістках, кількість пород здомашнілих тварин дуже мало збільшилась з того часу; кицька, гиндик, цесарка, а за останні часи — нові закордонні породи худоби, свиней та птиці. Поминаючи, однак.

' Ариетоп, ор сіт , Апучшіг Д Н Кь дрг*ігьйшей неторіи домашннхь жмвотных-ь вт> Россіи (Тр VI Арх С. вь ОдрссѴ); Иэслѣдоваиіе совремсниаго состоянія скотовидстпа въ Россіи. Москва. 1884—1885.

таку старовннність скотарства на Україні, можна, здасться, мати сумнів, чя процвітало воно дуже в князівський період та за попередні часи залізного віку. Згідно з відомостями візантійських письменників, на Руси тих часів худоби було небагато, і її здобували купівлею чи грабіжкою у сусідніх кочових народів, про що свідчать І літописи. У князів бували, правда, дуже значні табуни коне» та великі череди худоби; чималі отари мало також духовенство, то користувалось обов’язковим для селян постачанням вівса для коней та було звільнене татарами від податку на худобу. А в простого народу худоби було мало, а деякі насельники київської землі в XII столітті зовсім не мали коней. Багаті на траву південні степи в доісторичні часи були зайняті напівкочовим населенням, що, як, наприклад, скифи, ловило та прикрочувало диких коней та, мабуть, і розводило вже здомашнілих, Коні тільки пізніше стали приступні слав’янським племенам, що на початках своєї історії тримались більше на межі степової смуги і тільки в так званий козацький період одвоювалн у кочовників степи, де трава, як каже Шафонсь* кий, «солодкістю та наїсністю дуже переважала лісову». В цей саме період І розвинулось на Україні скотарство в порівнюючи дуже значних розмірах; розводились табуни коней, гурти худоби, отари овець тощо. Наприкінці XVIII століття той самий ШафонськиЙ нараховує в самому тільки Галицькому повіті ІЗ кінських заводів та 28 заводів рогатої худоби; в Зіньківському повіті — 15 кінських заводів, 27 заводів худоби та овечих 16: «поверх того в кожному селі від 200 до 500 скотин буває*; у Глинському повіті — 15 кінських заводів І т д. Коні розводились таких нород: «неаполітанської, англійської, Іспанської, данської та береберської» Цих коней та рогату худобу Україна постачала тоді до Москви. Петербурга, Риги, на Білорусь, а кілька десятків тисяч рогатої скотини гнали доСнлезії, Явна річ, що тепер скотарство на Україні скоротилось і каїн заховалось десь ик головне джерело існування, то хіба тільки на Карпатах, у гуцулів та бойків, на їхніх гірських полонинах.