Студії з української етнографії та антропології

Отара овець на дніпровій заводі. Гравюра Форбереера з картини Н. Сергеева. 1890.

в стіну та з належним заклятгям кидає на ватрище стару підкову, що мусить охоронити від грому ціле стоїще. Далі, зараз же беруться здобувати за допомогою тертя самої ватри, цебто живого вогню. Для того беруть загострений з двох кінців шматок сухого дерева, до вістря в щілину з обох кінців вправляють по шматочку трута та вставляють цей шматок дерева між одвірком та забитим у землю міцним кілком; за місць одного кілка вбивають в землю два товстих палі, перев'язуючи вгорі мотузком. Далі намотують на деревину ремінь та починають дуже швидко її вертіти, аж поки не з’явиться спочатку димок, а потім і вогонь. Коли дістануть таким способом вогонь та він розгориться, тоді ватаг бере з нього жар, кидає його з молитвою в воду, а потім цією водою кропить навхрест всі будинки, всю маржину, цебто цілу череду, як вона надійде, навіть вим’я у корів, а рештки тієї води переховує потім в пляшечці до кінця літнього сезону. Коли це своєрідне водосвяття скінчене, ватру урочисто заносять до стаї, кладуть на ватрище, де вже лежить підкова, і цей вогонь побожно підтримують аж до самої осени, а восени, відходячи додому, ватру не гасять, а дають їй загаснути самій. Взявши з палаючої ватри розжарену головешку, ватаг знову обходить з нею всі будинки, без перерви читаючи «отченаш», і, нарешті, кладе її на воротях, кудою мусить ввійти ціла череда, що тим часом наближається до стоїща. Прийнявши худобу та окропивши її приготованою зазначеним вище способом водою, розміщують її по кошарах, цебто в шести- чи восьмикутних загонах з палів. Як упорядкуються вже иа своєму хазяйстві, дадуть всьому лад, зварять кулешу (рід мамалиги з кукурудзяної муки) та заготовлять постелі, ватаг трембітою — довгою (сажнів два, а то й більше) дерев’яною трубою скликає пастухів, підходить до свого місця коло ватри та запрошує товаришів послухати його, стати на коліна та спочатку помолитись за здоров’я цілого народу православного, що на цілому світі, потім на себе, просячи бога «заступити та оборонити» всіх христіян та всі гурти й отари хрнстіяиські «на росах, на водах, на кождих переходах, від усякого лиха І від припадку тяжкого», 1 як він допоміг зібрати цю христіянську худобу, так нехай і допоможе повернути її власникам...

З такими самими молитвами та заклягтями проходить ціле літнє життя гуцулів: щоденне випасання скотини, доїння, виріб сиру тощо Такі самі церемонії супроводять і поворіт скотини додому восени. Майже цілком так само, тільки шо хіба трохи не так колоритно, переводиться й випас овець у бойків, з тою ріжницею, що в них все це відбувається в менших розмірах та й має не такий кочовий характер. Стоїще в них не зостається весь час на тому самому місці, як у гуцулів, а переноситься кілька разів за літо з одного місця на друге, тому й будівлі в них робляться переносні і складаються з кілків з нав’язаними до них матами, сплетеними з тонкої лози. Переносять стоїша почасти з причини виснаження грунту, почасти щоб загноїти ЦІЛИЙ простір навкруги стоїща. Разом зі стоїщем переносять також і маленьку будочку, чи курінчик, для вівчара,— там знаходиться його постіль, потрібні харчові запаси та струмент.

На Великій Україні в скільки-будь широких розмірах скотарство провадять тільки на поміщицьких чи громадських пасовиськах на Катеринослан-щині та на Херсонщині, та ще на Кубані, де воно має вже помітне східне забарвлення Там ше можна й тепер зустріти тип справжнього чабаиа. що вдягнутий звичайно в овечі шкури (не виключаючи з того й штанів), підперезаний поясом; на поясі в нього висять: гаман, спеціяльно чабанський, з ріж-ннмн дрібними причандалами, ніж, ланцет пускати кров, ріжок з «добрим» дьогтем та квачем мастити рани, лешатка для витягання з ран червів тощо. Озброєний чабан гирлигою, цебто дуже довгою палицею з гачком на кінці, що ним можна зловити вівцю при потребі. На Україні цей гачок виточений, на півночі його заступає звичайна шишка, скривлена набік. Ці чабани весь час переходять з місця на місце, майже завше маючи з собою невеличку чабанську гарбу, цебто бодню на колесах, з харчами та иншим добром, Иноді цю гарбу заміняє велика бричка з плетеним з очерету дашком або ціла плетена чн дерев’яна будка на колесах.