Студії з української етнографії та антропології

«скора» була річчю вивозної торговлі. З того самого часу починається і монополізація мисливства вищими станами у формі присвоєння князями, їх підручними та духовенством права на «ловища, боброві гони та перевісища»; можливо, що спочатку це була свого роду винагорода князя та його дружини за знищення хижих звірів: ведмедів, вовків, пардусів тощо. З часом це право поширилось на всі вищі стани — на бояр, а потім на шляхту — поміщиків. Воно існує й тепер у формі поміщицького привілею в Галичині, де селяне не мають права стріляти ведмедів, кабанів та оленів, що псують їх поля, і мусять цілими ночами, розкладаючи вогнища та трублячи в труби, стерегти ті свої поля, що сусідять з панським чи скарбовим лісом.

В наші дні, коли хижі тварини знищені та розвинулось хліборобство, явна річ, що мисливство цілком втратило колишнє значіння для населення України; а коли селяне полюють і тепер, то роблять це поодиноко, ловлячи чи стріляючи дичину майже виключно на продаж. В місцевостях, що й тепер дуже лісисті, наприклад в Карпатах, ловлять ще ведмедів, споруджуючи на них особливі пастки, так звані слопи; дуже подібні речі можна також спостерігати ще иноді й у північних частинах волинського Полісся. В названих частинах України, а також на Буковині трапляються ще иноді рисі. Вовків, там, де вони ще є, труять отрутою, ловлять тенетами, а найчастіше заманюють в особливі ями з приманкою, цебто в так звані вовковні, щось подібне до двох концентричних загородок з ліски, з живою приманкою всередині; вовк іде на приманку та сам зачиняє за собою вхідні двері. Як надзвичайна рідкість ще дуже недавно траплялись бобри. На початках 70-х років забито одного бобра біля Чорнобиля на Київщині, другого бобра забили на річці Сеймі на Чернигівщині, а р. 1894 одного представника цієї майже вимерлої у нас породи знайшли в околицях Кременчука на Полтавщині. В Сосницько-му повіті на Чернигівщині іце й досі трапляються видри. В лісах волинського та черннгівського Полісся трапляються ще лосі; дикі кабани згадуються шс й досі на Поділлю. Нарешті, зайців, що існують ще більш менш скрізь, стріляють, ловлять собаками, захоплюють у канканах та пастках, особливо зимою.

Досить примітивне полювання і на птицю. Иноді її просто б’ють довгими киями чи батогамн з олов'яною кулькою на кінці, як це роблять, наприклад, з дрохвами під час ожеледі або осінніх дощів. Деяких водяних птиць оточують на воді і також б'ють довгими лозинами, як, наприклад, водяних курочок, молодих каченят тощо. Перепелиць та куропаток ловлять сітями, заманюючи їх,— перших — вабиком. других — зернами Дорослих качок ловлять таким способом, що до перетягнутого поперек річки міцного шнура чіпляють волосяні петельки сильця, куди й попадає голівкою необережна птнця. На дрібну птицю споруджують сильця на землі чи на деревах або забивають її склепцями. На Чернигівщині населення цілими селами виряджається І тепер ще на болота збирати яйця качок та иншої птиці, цілком не вважаючи на те, що цим способом нищиться дичина, і доходячи в цьому до справжнього варварства: «знайде гніздо, розіб'є одне яйце,— як вже наснджене, то всі ногою й передавить, а як свіжі, то забере»...

Значно складніші та цікавіші ріжні способи полювання на дрохв та на стрепетів, які ще трапляються зрідка у південних степах. Всі ці способи полягають більш-менш в непомітному підході чн під’їзді до птиці, що пасеться; робиться це за допомогою грубого, але досить удатного приладу, що ним наподоблюються рухи коня, як він пасеться; або инакше,— роблячи круг птиці широкі кола, що ввесь час звужуються; а то ще під’їжджають до птиці по лінії зигзагу. Але ці складні та тяжкі способи полювання зникають вже разом із зниканням степових птиць та самих степів.

2. Рибальство 14

Зважаючи на те, що в наших палеолітичних стоянках знаходимо тонкі, старанно оброблені знаряддя, які й досі ще вживаються деякими примітивними народами замісць гачків на вудках, можна гадати, що й палеолітична людина на Україні практикувала вже рибальство не тільки руками, але й за допомогою певних знарядь. В неолітичних стоянках трапляються вже справжні рибальські гачки, вирізані з кости, та підважки з випаленої глини до сітей, а це свідчить уже про дуже розвинене рибальство. В залізний період рибальство, як видно з численних знаходок, було вже значно розвинене, а на початках історичних часів рибні ловища ставали вже монополією князів, а особливо манастнрів Тоді вже ловили не тільки «удицею*, але — «мережами», «бредниками» та неводами. Трохи пізніше «галицькі рибалки» вирушали вже в далеку иодоріж, шоб ловити рнбу на нижньому Дунаєві, де Й «пакостяше» їм князь Іван Р«>- »авич. Про рибальство за литовських часів відомостей у нас немає, але в часи Запорожжя рибальство, разом із полюванням, стає підвалиною економічного життя Січі. Рибні ловища, що оточували Кіш, щороку розподілялись між курінями, і запорожці звичайно шле літо перебували у плавнях. Так само рибальство було головним їхнім промислом і після відходу їх на вустя Дунаю після зруйнування Січі. Мабуть, тепер уже не підлягає сумніву, що запорожці разом із своїм політичним ладом занесли і свої рибальські навики і на Дін, де, як відомо, рибальство розвинулось до значних розмірів і звідки воно було вже донськими козаками занесене на Волгу та на Каспій, а потім і на Сибір.