Студії з української етнографії та антропології

Палеолітичні стоянки, крім кісток тварин, дають ше й цілий шерег зна ряді.; більша частина їх пристосована до розрізування забитих звірів та для використання їх шкури та кісток з ріжною метою; тільки деякі з цих знарядь могли служити за зброю мисливцеві, та й то лише на полюванні за малнми звірятами Тому можна вважати найбільше правдоподібним те, що великими тваринами люде користувались, знаходячи їх уже мертвими, або ж забивали їх в ямах та пастках каміннями та дубинами. В землянках неолітичної епохи знаходимо вже знаряддя, які, без сумніву, служили й за мисливську зброю: вістря списів, сокири тощо, з обробленого кременю та ще більше з кісток чи рогів лося та оленя. Шодо початків історичних часів і так званого київського періоду, то ми маємо вже значну кількість вказівок, як у рпзкоп ках, так І в літописних відомостях. В ті часи ловили звіря головним чином у таких місцях, куди тварини ходили до водопою, ловили за допомогою сітей (тенетів), пасток тощо; на бобрів робились особливі «гони», мабуть, пастки, куди заганяли цих звірят; птиию ловили сітями, притому особливо були вживані «перевіеи», цебто великі сіті, що завішувались поперек лісової просіки чи дороги в спеціяльно придатних для того місцях, які мали назву «перевісиш»: назва ця, разом і з самим пристосованцям, заховалась і досі в північних губерніях Росії. Безперечно, що в цей період мисливство було ще головним джерелом життя населення України: звірячі шкури — куниць, білей та вивериць — були знаряддям обміну, нимн виплачували й податки (останнім пережитком такого «ясака» на Україні був обов'язок запорожців ще в XVIII ст. постачати до Найвищого Двору «дичину, звірину і птаство»);