Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
Пройшовся галявиною. Роззирнувся. Нічого незвичайного. Все — як і скрізь у навколишніх лісах. Природа сяк-так животіє. Постійно бореться з людством за виживання. Довкола Києва це відбувається з якоюсь особливою запеклістю. І ось це саме людство, дочекавшись вихідних, некерованою ордою налітає на вільні від таких же ордозаврів простори, окуповує й починає «культурний відпочинок», у простолюдді йменований шашликами. Жорстокі шашликові оргії. А потім — килими зі сміття й недоїдені вогнем поліна. Культурний відпочинок удався! Погуляли на славу! Але на іншу планету ж не полетіли! При такому розкладі хоч якось можна було б зрозуміти цю печерну логіку. А так… Напаскудили ж бо в себе вдома!..
Друге коло огляду — теж нічого. Роздивлявся вже бачене. І — поступово розчаровувався. Проте доречно згадав Кодаковського. Якось за чаркою, коли святкували закінчення «справи Никонова», він сказав: «Запам’ятай, Богдане, на місці злочину його „автор“ завжди залишає автограф. Треба тільки зуміти розгледіти. Так мене навчав великий київський сищик полковник Никифорчук. Дмитро Йосипович не одного у професіонали вивів. І я за своє життя сотні разів знаходив підтвердження його словам». Цей спогад повернув принишклу віру. Бо Кодаковський завжди ніс упевненість. І приємні відчуття. Навіть у спогадах. Навіть віртуальний.
«Де перебував убивця? — продовжив міркувати. — За логікою, якщо вже чекав, то Ольга мусила запаркуватися… Стоп, якщо цієї людини вона не боялася, тоді зупинилася б поруч з її машиною. У такому випадку — це знайома людина. Виникає питання: навіщо знайомому Ольги зустрічатися з нею в лісовій глушині опівночі? Невже не можна розв’язати своє ну дуже важливе питання вдень? І в більш затишному місці? Ні. Найімовірніше, приїхала на зустріч з незнайомцем. Тому машину поставила якнайдалі від нього. Виходить, авто вбивці стояло десь…»
Уявляючи за фотографією «вовчасту Тойоту», повільно «віддалився» від неї.
«Приблизно ось тут, — зупинився. — А якщо людина знайома, але жінка їй все-таки не довіряла? Тоді це „коханий чоловік“. Дарина щось там говорила про „нестримну знищувальну пристрасть“. Припускаємо, що Ольгу викликав сюди він. Але незважаючи на всю закоханість, вона поставилася з обережністю до цього опівнічного променаду. Хоча й погодилася приїхати. Якщо прийняти цей варіант (а саме він і видається найреальнішим), продовженням неодмінно мусило стати… перетворення коханця на вовкулаку. З подальшою кривавою оргією. Така-от нісенітниця. Все має саме такий вигляд. Якщо факти вирахувані правильно. Виходить, Ольга зустрілася з єдиним і неповторним, вони по-дорослому покохалися. Але потім цей „щасливець“ перекидається на звіра й чикрижить горло своєї любки… уже вовчими іклами. Ідилічна картинка… З такими висновками шкутильгай на Фрунзе 103.[5] Чи, може, хтось хоче, щоб думали саме так? Але навіщо? Що за цим стоїть?»
Міркуючи, оглядав «вирахуваний» простір. Зелена з жовтизною трава. Багато недопалків. Різної довжини. Білі й жовті фільтри. Деякі — без них. Обгортки від жуйок «Orbit», «Dirol», «Wrigley». Маленький пакет з-під соку «Сандора». Більший від «Садочка». Пластикові пляшки «Живчик», «Росинка», «Соса-Соlа». Зім'ята пачка «Camel». Знову недопалки. Прозорі целофанові пакети. Обгортки від цукерок. Ця — від морозива «Геркулес». І знову недопалки. Вони нагадували відстріляні гільзи. Немов тут відбувалася серйозна перестрілка. Або навіть битва гаманців тютюнових магнатів з рештками здорового глузду людства.
5
Вулиця Фрунзе, 103 — за цією адресою в Києві розташовується найбільша в Європі Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня № 1 (колись — імені академіка Павлова, відома серед простого народу як «Павлівська»).