Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Спогади Кеннеді про свої діяння «всередині» Клану під назвою «The Klan Unmasked» насправді є радше белетристикою, ніж чітким документальним викладенням фактів. Очевидно, Кеннеді, будучи фольклористом у глибині душі, захотів зобразити цю історію якомога драматичніше, і тому включив до неї не лише свою антикланівську діяльність, а й діяльність ще одного чоловіка на вигадане ім’я Джон Браун. Браун був профспілковим активістом і колишнім функціонером Клану, який змінив свої погляди й запропонував Кеннеді проникнути до лав цієї організації. Вочевидь, саме Джон Браун фігурував у більшості найдраматичніших та найнебезпечніших епізодів, описаних у книжці «The Klan Unmasked» — беручи особисту участь у зібраннях Клану й інших акціях в Атланті — та оскільки Стетсон Кеннеді й був тим чоловіком, який згодом написав цю книжку, то він зобразив дії Брауна як власні29.
При цьому з розповідей тандему Браун/Кеннеді можна почерпнути чимало інформації. Браун, зокрема, оприлюднив те, про що дізнавався на щотижневих зборах Клану: імена місцевих і регіональних ватажків, їхні плани на майбутнє, тогочасні ритуали Клану, паролі, а також жаргон. Наприклад, куклукскланівці мали звичай додавати буквосполучення «кл» до багатьох слів. (Скажімо, двоє куклукскланівців клобідали в місцевій клаверні). Таємне куклукскланівське рукостискання здійснювалося розслабленою лівою рукою й нагадувало помах риб’ячого хвоста. Коли куклукскланівець під час подорожі хотів знайти своїх побратимів у чужому місті, то він питався про такого собі пана Аяка, що закодовано означало Are You a Klansman? (Ви — член Клану?) І сподівався почути у відповідь: «Так, а ще я знаю такого собі пана Акая (Akai)», що закодовано звучало як A Klansman Am I (Я — член Клану).
Невдовзі Джону Брауну запропонували вступити до Клавальєрів — таємної поліції Клану й «загону шмагальників». Для нього, як розвідника, це стало вельми дражливою проблемою: що станеться, якщо його покличуть чинити насильство?
Але виявилося, що основним принципом життя у Клані — і принципом самого тероризму загалом — є те, що більша частина насильства, яким лякають, ніколи не виходить за межі самої стадії залякування.
Візьмімо, наприклад, лінчування — «візитівку» насильства, скоєного Кланом. Перед вами — складена Інститутом Таскіджі статистика лінчування чорношкірих у Сполучених Штатах за кожні десять років з 1890 по 1969 рр.
Зважте на те, що ці цифри відображають не ті лінчування, які приписують Ку-клукс-клану, а загальну кількість задокументованих випадків. Ця статистика розкриває принаймні три вартих уваги факти. Перший — це очевидне зменшення кількості лінчувань з плином часу. Другий — це відсутність зв’язку між лінчуванням і належністю до Клану: у період між 1900 та 1909 рр., коли Клан перебував у стані сплячки, сталося навіть більше лінчувань, ніж протягом 1920-х років, коли Клан налічував мільйони членів, і це свідчить про те, що Ку-клукс-клан здійснив значно менше лінчувань, ніж прийнято вважати.
І третій факт — це вкрай мала кількість лінчувань порівняно з чисельністю чорношкірого населення. Ясна річ, навіть одне лінчування — це вже занадто. Але на перехресті сторіч лінчування навряд чи було настільки поширеним, мало не щоденним явищем, як про це часто йдеться у спогадах широких мас. Порівняйте кількість жертв (281) лінчування в 1920-х роках із кількістю чорношкірих дітей, що помирали тоді від голоду, пневмонії, діареї та інших подібних причин. Станом на 1920 рік близько 13 зі 100 чорношкірих дітей помирали в ранньому дитинстві, або ж приблизно 20 000 дітей щорічно — і це порівняно з 28 людьми, які щороку зазнавали лінчування. Навіть у 1940-х кожного року помирало близько 10 000 чорношкірих дітей.
На які ж ширші висновки наштовхують цифри про кількість лінчувань? Що означає той факт, що лінчування траплялися відносно рідко і з плином часу їхня кількість зменшувалася навіть попри бурхливе зростання кількості членів Клану?
Найбільш парадоксальне й дратівливе пояснення полягає в тому, що всі ці початкові лінчування дали бажаний результат. Білошкірі расисти, незалежно від того, належали вони до Клану чи ні, своїми акціями та риторикою створили міцну схему стимулів — моторошно-чітку й моторошно-страхітливу. Якщо чорношкірий індивід порушував прийняті правила поведінки, чи то заперечуючи у відповідь на зауваження водія автобуса, чи то насмілюючись піти на вибори, він усвідомлював, що його можуть за це покарати, а, можливо, навіть і вбити.