Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

У реальному світі Фельдман навчився обходитися менш ніж дев’яноста п’ятьма відсотками. Йому довелося вважати «чесною» ту компанію, чий коефіцієнт оплати за бублики перевищував 90 %. Коефіцієнт оплати, що перебував у діапазоні 80–90 відсотків, вважався «дратівливим, але припустимим». Якщо ж компанія мала схильність сплачувати менше 80 %, Фельдман міг залишити попереджувальне повідомлення на зразок такого:

«Від початку року собівартість бубликів різко зросла. На жаль, зросла також і кількість бубликів, що споживаються неоплаченими. Далі так тривати не може. Не думаю, що ви вчите своїх дітей шахраювати, тоді чому ж ви шахраюєте самі?».

Спочатку Фельдман залишав коробочку для готівки відкритою, але гроші часто зникали. Потім він спробував використовувати бляшанку з-під кави з щілиною для грошей у пластмасовій кришці, але такий варіант також виявився надто спокусливим. Насамкінець Фельдману довелося змайструвати невеличку фанерну скриньку зі щілиною, прорізаною у верхній частині. І ця фанерна скринька спрацювала напрочуд добре. Кожного року Пол Фельдман залишає в офісах приблизно сім тисяч таких скриньок і при цьому через крадіжки втрачає у середньому лише одну. Тож маємо цікаву статистику: ті самі люди, які зазвичай крали понад 10 % його бубликів, майже ніколи не опускалися до того, щоб поцупити скриньку з грішми, — саме завдяки диференційованим соціальним наслідкам крадіжки. З Фельдманової точки зору офісний працівник, який безоплатно з’їдає бублик, скоює злочин; хоча сам офісний працівник так не вважає. Така розбіжність в оцінках радше пояснюється не так начебто невеликою сумою грошей, про які йшлося в цьому конкретному випадку (бублики Фельдмана коштували долар за штуку плюс безкоштовний вершковий сир), як самим контекстом цього «злочину». Той службовець, який не платить за бублик, здатен також відпити добрячий ковток лимонаду, наливаючи собі склянку в їдальні самообслуговування, але він навряд чи піде з їдальні, не розплатившись.

Отже, про що каже нам інформація про бублики? Протягом останніх років існувало дві тенденції щодо загального коефіцієнта оплати. Перша полягала в його повільному тривалому падінні, яке почалося 1992 року. Станом на літо 2001 року загальний коефіцієнт оплати бубликів упав приблизно до 87 %. Але відразу ж після 11 вересня того самого року він різко підскочив аж на 2 % і відтоді вже ніколи суттєво не знижувався. (Якщо двовідсоткове зростання вам видається не надто вражаючим, то можете поглянути на нього ось із якого боку: коефіцієнт несплати впав з 13 до 11 відсотків, тобто рівень крадіжок знизився аж на 15 %). Завдяки тому, що значна частина клієнтів Фельдмана працює в галузі національної безпеки, цілком можливо, що до цього «ефекту 9/11» спричинився певний елемент патріотизму. Або ж підвищення коефіцієнта оплати просто відбило спалах альтруїстичних емоцій серед широкого загалу. Ці дані свідчать також про те, що малі офіси є чеснішими за великі. Зазвичай офіс, де працює кілька десятків службовців, сплачує на 3–5 % більше за компанію з кількома сотнями працівників. Спершу це може здатися парадоксальним. У більшому офісі біля столика з бубликами неодмінно збиратиметься більший натовп, де буде більше свідків того, що ви чесно кинете свої гроші до скриньки. Але, здається, у цьому порівнянні малих офісів з великими крадіжки бубликів віддзеркалюють вуличну злочинність. Показник вуличної злочинності на душу населення є значно нижчим у сільських районах, ніж у великих містах, значною мірою саме завдяки тому, що сільський злочинець має значно більше шансів бути впізнаним (і, відповідно, спійманим). Крім того, як правило, у маленькій громаді діють значно сильніші соціальні стимули, що запобігають злочинності, і основними з них є сором і ганьба.