Шлях королів. Хроніки Буресвітла

— Здійсненні? Ваші вимоги приблизно такі ж здійсненні, як ті, що висунули Десятьом Вісникам у День випробування! При всій належній повазі, Ваша Світлосте, але ви, здається, хочете, щоби пошукачки опіки приходили з готовим ступенем магістра наук. Якщо як слід покопирсатися, цілком можливо, що в усьому місті знайдеться пара вісімдесятирічних подвижників, які — суто теоретично — зуміли би задовольнити ваші очікування. Вони навіть могли би з’явитися на співбесіду, та, боюся, ці претенденти занадто погано чують, щоби як слід відповідати на ваші запитання.

— Зрозуміло, — сказала Джасна. — А зі своїми батьками ти теж розмовляєш з таким зарозумілим зухвальством?

Шаллан здригнулася. Час, проведений у товаристві моряків, відучив її вчасно прикушувати язика. Хіба ж вона подолала весь цей шлях лише для того, щоб образити Джасну? Дівчина згадала про братів, які там, удома, жили в злиднях, з останніх сил удаючи, ніби все гаразд. Невже їй доведеться повернутися до них ні з чим, так нерозважно змарнувавши цю можливість?

— Ні, я не розмовляла з ними так, Ваша Світлосте. І з Вами не мала би. Прийміть мої вибачення.

— Що ж, принаймні ти маєш достатньо смирення, щоби визнавати свої помилки. Та все ж я розчарована. І чого б це твоя мати вирішила, ніби ти готова до учнівства?

— Моя мати померла, коли я була ще зовсім маленькою, Ваша Світлосте.

— І незабаром твій батько одружився вдруге. Здається, із Маліс Гевельмар?

Її обізнаність змусила Шаллан здригнутися. Так, рід Даварів був старовинним, та все ж цілком посереднім з огляду на силу та впливовість. Тож сам факт того, що Джасна знала ім’я її мачухи, промовисто свідчив про те, з ким дівчина мала справу.

— Моя мачуха нещодавно померла. Вона не відправляла мене до вас в учениці. Я сама вирішила зробити такий крок.

— Прийми мої співчуття, — сказала Джасна. — Можливо, тобі варто було би залишатися з батьком, допомагати в управлінні маєтком і втішати його, а не марнувати мій час.

Чоловіки, котрі йшли попереду, звернули в іще один боковий прохід. Джасна й Шаллан не відставали й опинилися в меншому за розміром коридорі, підлогу якого встеляв червоно-жовтий килим з химерними візерунками, а на стінах висіли дзеркала.

Шаллан обернулася до Джасни:

— Батько не потребує моєї допомоги, — (Що ж, адже вона не брехала). — Проте, як ще раз довела сама ця співбесіда, я дуже потребую вашої. Якщо вас так обурює неуцтво, як ви можете зі спокійною совістю не скористатися з можливості позбавити мене від нього?

— Не ти перша, не ти остання, юна панночко Давар. У цьому році ти вже дванадцята претендентка на мою опіку.

«Дванадцята? — подумала Шаллан. — І це за один рік?» А вона ще гадала, що жінки тримаються подалі від Джасни через її вороже ставлення до конгрегацій.

Вони дісталися кінця вузького коридорчика й знову звернули за ріг, як раптом — на превеликий подив Шаллан — наткнулися на місце, де зі стелі обвалився великий уламок скелі. Біля нього стояла з дюжина стривожених на вигляд королівських слуг. Що трапилося?

Висновуючи з усього, основну масу дрібних камінців устигли прибрати, проте дірка, що зяяла в стелі, виглядала лиховісно. Крізь неї не проглядало небо, адже вони весь час спускалися, тож, імовірно, тепер перебували глибоко під землею. Важелезний камінь, вищий за зріст середньої людини, обрушився, перекривши приступ до дверей ліворуч від них. Пробратися повз нього та потрапити до кімнати було абсолютно неможливо. Шаллан здалося, що вона чує якісь звуки, що долинали з іншого боку дверей. Король підступив ближче до каменя та щось говорив заспокійливим тоном. Видобувши з кишені хустинку, він витер піт зі свого старечого чола.

— Ось вона — небезпека проживання в будівлі, яка висічена в скелі, — мовила Джасна, виходячи наперед. — Коли це сталося?

Очевидно, її не запрошували до міста спеціально через це — король усього лише вирішив скористатися її присутністю.

— Під час нещодавньої великобурі, Ваша Світлосте, — відповів монарх. Він похитав головою, і його рідкі й обвислі сиві вуса затремтіли. — Придворні архітектори могли б спробувати пробити нові двері до кімнати, та це зайняло би багато часу, а чергова великобуря має грянути вже за кілька днів. Крім того, спроба проробити отвір у стіні може спричинити новий обвал стелі.

— Я гадала, що Харбрант захищений від великобур, Ваша Величносте, — промовила Шаллан, мимоволі змушуючи Джасну виразно поглянути на неї.

— Саме місто захищене, молода панно, — відказав король. — Але кам’яній горі за нашими спинами добряче дістається. Інколи від цього з протилежного боку сходять лавини, і тоді, буває, увесь схил аж дрижить, — він кинув погляд на стелю. — Обвали трапляються дуже рідко, і ми вважали цю частину приміщення цілком безпечною, але…

— Але скеля є скеля, — докінчила за нього Джасна. — І при цьому неможливо встановити, чи не залягає десь під самою її поверхнею слабка жила, — вона оглянула моноліт, що обвалився зі стелі. — Це буде непросто. Найімовірніше, мені доведеться залишитися без дуже цінного фокального самоцвіту.

— Я… — почав був король, знову витираючи чоло. — Якби лишень у нас був Сколкозброєць…

Порухом руки Джасна зробила йому знак помовчати.

— Це не було спробою переглянути умови нашої угоди, Ваша Величносте. Доступ до Паланеуму того вартий. Нам знадобляться мокрі ганчірки. І нехай більшість слуг переберуться в інший кінець коридору. Вам варто було б і самому там зачекати…