Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Шлях королів. Хроніки Буресвітла
Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Электронная книга - «Шлях королів. Хроніки Буресвітла». Краткое содержание книги:

Багато часу минуло, відколи Променисті Лицарі покинули людство. Єдине, що збереглося від них, — це Сколкозброя і Сколкозбруя. Той із людей, хто зможе заволодіти цими артефактами, стане могутнім воїном. На Рошарі, у світі бур і скель, живуть четверо сміливців: хірург, якому довелося облишити своє ремесло і стати солдатом, рабом та мостонавідником; найманий убивця, котрий плаче, забираючи людські життя; дівчина-спудейка, під сукнею якої б’ється серце злодійки. І останній із четвірки — великий князь, воєначальник, що втомився від битв і котрого періодично навідують страшні видіння. Світ от-от зміниться. І четверо відчайдухів стануть цьому причиною. Вони або врятують Рошар, або його буде знищено…
1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 64
Перейти на страницу:

— Щасливого Середпразника, покидьки, — встиг кинути він, поки паперові сніжинки все ще кружляли в повітрі довкола них. А тоді повернувся та перейшов у інший бік клітки, де й опустився на настил обличчям до них.

Твлакв стояв, як громом приголомшений, — йому просто відібрало мову. Тоді побагровів і, тицяючи пальцем у бік Каладіна, прошипів щось своїм поплічникам. Блут ступив був крок у напрямку клітки, але відразу ж передумав. Він глянув на Твлаква, знизав плечима й відійшов убік. Твлакв повернувся до Таґа, але той лише похитав головою і тихо щось пробурмотів.

Показившись кілька хвилин через найманців-боягузів, Твлакв обійшов навколо фургона й наблизився до місця, де сидів Каладін. Коли чоловік заговорив, його голос звучав навдивовижу спокійно:

— Бачу, ти не дурень, дезертире. Ти зумів стати для мене безцінним. Інші раби нетутешні, та й сам я ніколи не бував у цих краях. Тож можеш торгуватися. Чого ти хочеш в обмін на те, щоби стати нашим провідником? Як щодо того, аби я щодня давав тобі зайву порцію їжі, — якщо, звичайно, ти зумієш її заслужити?

— Ти хочеш, щоби я вів караван?

— Скажімо так: твої вказівки не будуть зайвими.

— Добре. Тоді спочатку знайди путящий стрімчак.

— Ти що, хочеш вилізти на нього та як слід озирнутися довкола?

— Ні, — сказав Каладін, — просто так мені буде звідки скинути тебе.

Твлакв роздратовано поправив шапчину й зализав назад довгу білу брову.

— Ти ненавидиш мене. Це добре. Ненависть надасть тобі сили, і я зможу дорого тебе продати. Але ти не зможеш помститися мені, якщо в мене не буде шансу доправити тебе на невільничий ринок. Я не дам тобі втекти. Але, може статися, хтось інший дасть. Бачиш: у твоїх інтересах, щоб я тебе продав.

— Я не хочу мститися, — сказав Каладін.

Повернулася спрен вітру, котра на якийсь час відлучалася, щоб роздивитися один із дивних кущів. Вона приземлилася прямо в повітрі й узялася походжати довкола обличчя Твлаква, уважно вивчаючи його. Проте той, здавалося, просто не бачив її.

Работорговець насупився:

— Не хочеш помсти?

— Вона не приносить полегшення, — відповів Каладін. — Я засвоїв цей урок ще давним-давно.

— Давним-давно? Дезертире, тобі не більше вісімнадцяти.

Майже вгадав: йому було дев’ятнадцять. Невже від часу, коли він вступив до Амарамового війська, минуло лише чотири роки? Каладіну здавалося, що відтоді він постарів на добру дюжину.

— Ти молодий, — вів далі Твлакв, — і міг би спробувати втекти від своєї долі. Бувало й таке, що люди поверталися до життя навіть із тавром раба на лобі. Адже можна виплатити свою вартість, розумієш? Чи переконати одного з хазяїв, щоби дав тобі свободу. Ти міг би знову стати вільним — це не так уже й малоймовірно.

Каладін презирливо пирхнув:

— Ні, Твлакве, мені не стати вільним від цих тавр. Ти сам добре знаєш, що я намагався втекти десять разів, знову і знову, — і кожна спроба закінчувалася невдачею. Адже не самі лише ґліфи на моєму лобі змушують твоїх найманців бути насторожі.

— Але ж поразка в минулому не означає, що немає шансу в майбутньому.

— Мені кінець. І начхати, — він глянув на работорговця: — А крім того, ти й сам не віриш своїм словам. Не думаю, що людина на кшталт тебе могла би спокійно спати вночі, якби й справді думала, що раби, яких вона продала, можуть одного дня знову стати вільними й податися на пошуки свого старого друга.

Твлакв засміявся:

— Може, що й так, дезертире. Можливо, і твоя правда. А може, я просто думаю, що якби тобі й випало знов опинитися на волі, ти би будь-що намагався вистежити того, хто колись продав тебе в рабство, — га? Ясновельможного Амарама — хіба ні? Його смерть була би мені попередженням, і я встиг би дати драла.

Як він дізнався? Де почув про Амарама? «Я знайду його, — подумав Каладін, — я власноруч випущу йому кишки. Я відкручу йому голову. Я…»

— Угу, — сказав Твлакв, вдивляючись в обличчя Каладіна, — здається, ти прибріхував, коли казав, ніби не жадаєш помсти. Ясно.

— Звідки ти знаєш про Амарама? — запитав Каладін, кинувши на нього сердитий погляд. — Відтоді я пройшов через півдюжини рук.

— Людям ротів не позашиваєш. А работорговці — народ балакучий. Бач, ми мусимо дружити між собою, бо інші нас на дух не терплять.

— Тоді ти знаєш, що мене затаврували не за дезертирство.

— Ха! Проте ми маємо вдавати, що це правда, — втямив? Винні в тяжких злочинах погано продаються. Через той ґліф «шаш» на твоєму лобі за тебе й так важко буде взяти хорошу ціну. А якщо я не зможу тебе продати, тоді… словом, тобі не сподобається. Тож ми гратимемо в цю гру разом. Я скажу, що ти дезертир. А ти мовчатимеш. Усе дуже просто…

— Це незаконно.

— Тут тобі не Алеткар, — відказав Твлакв, — і його закони тут не діють. Крім того, дезертирство було вказане як офіційна причина твого продажу в рабство. Скажеш, що все було інакше, — і нічого не наживеш, окрім слави брехуна.

— І головного болю для тебе.

— Але ж ти щойно сказав, що не хочеш мститися мені.

— Може, ще захочу.

Твлакв засміявся:

— Ні, якщо ти й досі цього не захотів, то вже, напевно, і не захочеш! А крім того, хіба ти не погрожував скинути мене зі скелі? Тому гадаю, ти все ж захотів. Але зараз нам конче треба вирішити, як бути далі. Адже мою мапу спостигла передчасна смерть.

Каладін повагався, тоді зітхнув.

— Нічим не можу допомогти, — щиро зізнався він, — я теж тут уперше.

Твлакв насупився. Тоді нахилився ближче до клітки, вдивляючись в обличчя Каладіна, — хоч і з безпечної відстані. За хвилину він похитав головою:

— Я вірю тобі, дезертире. Шкода. Що ж, покладуся на власну пам’ять. А та мапа все одно нікуди не годилася. Я майже радий, що ти її порвав, бо й самому не раз кортіло зробити те саме. Якщо раптом я надибаю де-небудь портрети своїх колишніх дружин, то неодмінно потурбуюся, щоби вони потрапили тобі до рук, і тоді матиму зиск із твоїх унікальних талантів.

І він неспішно покрокував геть.

Каладін провів його поглядом, а тоді вилаявся собі під ніс.

— Ти чого? — запитала спрен вітру й підійшла до нього, схиливши голову набік.

— Він мені без п’яти хвилин подобається, — сказав Каладін, відкинувши голову на ґрати.

— Але… після того, що він зробив…

Каладін стенув плечима.

— Я не сказав, що Твлакв не покидьок. Просто він із тих покидьків, що викликають симпатію, — він задумався, а тоді скривився. — Вони найгірші з усіх: коли їх убиваєш, то врешті-решт почуваєшся винним.

* * *

Під час великобур фургон протікав. Воно й не дивно: Каладін давно підозрював, що Твлакв узявся за работоргівлю, підхльостуваний ударами лихої долі. Він би залюбки торгував чим-небудь іншим, але щось — може, брак коштів або необхідність спішно покинути звичне середовище — змусило його зайнятися цим найменш шанованим ремеслом.

Люди на подобу нього не могли дозволити собі не те що розкіш — навіть прийнятну якість. Вони заледве встигали розраховуватися з боргами. Звідси й діряві дахи фургонів. Накладні боковини були досить міцними, щоби протистояти вітрам великобур, але про комфорт доводилося забувати.

Твлакв ледь не проґавив моменту, коли належало готуватися до чергового погіршення погоди. Очевидно, мапа, яку подер Каладін, також містила таблицю з датами великобур, куплену в якогось мандрівного буревартівника. Бурю можна спрогнозувати математичним способом: колись Каладіновому батькові це правило за розвагу, і він угадував точну дату вісім разів із десяти.

Дошки гриміли об ґрати клітки, коли вітер шмагав по фургону, тряс і розхитував його, немов той став іграшкою в руках незграбного велетня. Деревина скрипіла, і крізь тріщини проникали струмені льодяного дощу. Крізь них також пробивалися спалахи блискавок, супроводжувані перекотами грому. У рабів тільки й було світла, що від тих заграв.

Іноді блискавиці не супроводжувались громом, і тоді раби стогнали від жаху, бо уява малювала їм Прародителя бур, примари Загублених Променистих чи Спустошувачів — усіх тих, хто, як вважалося, бродить у напівтемряві буремних днів і ночей. Вони збилися в купу в дальньому кінці фургона, гріючи один одного теплом свого тіла. Каладін не став їм заважати й сидів сам, спершись спиною об ґрати.

1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 64
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)