Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Про кістку jama u mu kon
— Emukol ela!
— Alatka.
— Ili mat!
Тунґуси угледіли щось на Байкалі. Вийшлося з намету на мороз, міцніше стягуючи поясом доху, обв’язуючи обличчя шкурами. Восьмий ранок розпачливої сибіріади — невже погоня усе ще тримає слід? Один і Чечеркевич присягалися і клялися, що кожен слідець п’ять разів загубиться на льоду Байкалу, в завії, при лютому вітрі. Зсунулося по зашкарублому кригою схилу до краю западини від вивернутого дерева, звідки понад вершинами вкритих бурульками дерев видніла гладка нескінченність Священного Моря. Тіґрій Етматов і його добрий кузен сиділи навпочіпки в снігу, задивившись у білість, яка перетікала із землі на небо й назад.
— Ru, ru, ru, — мурмотів шаман.
Знялося мороскляні окуляри, образ лёд-озера раптово замерз. На південно-східному горизонті, куди витріщалися инородцы, стояла тьмяна кома, дрібна плямка, як стара подряпина на фресці. Був акурат один із тих рідкісних моментів, коли байкальські вітри повертаються у гори, й снігові заслони не приховують обличчя Священного Моря. Якби знаходилося дещо вище, побачилося б, мабуть, саму Зимну Залізницю, може й ешелон який вантажний, що суне по льоду під чорними хмарами диму. Мгм, або й не засталося б жодних ешелонів — чи Іркутськ і Зимний Ніколаєвськ досі утримують ще контакти із рештою Сибіру?
— Смотри, смотри! — замахав руками добрий кузен Тіґрія.
Напружилося зір. Чи ця рисочка на горизонті взагалі рухається?
— Syrgá? — спиталося. — Lú-cza? — Так по-тунґуськи буде «санки» й «росіянин».
Шаман зробив поземний рух відкритою долонею перед грудьми, що означало заперечення.
— Кто это? Козаки?
Кузен зашварготів із Етматовим, вони знову втупилися у видноколо.
На схилі з’явився пан Щекєльніков із Чечеркевичем у випарах потьміту.
— Їдемо, пане Ґе? Згорнемося за п’ятнадцять хвилин.
— Зачекайте, ребята угледіли когось позаду нас.
Чечеркевич поквапився до тунґусів, витанцьовуючи предивні піруети на льоду, й втиснув голову між Тіґрієм і кузеном; Чечеркевич вправно щебетав по-ихнему, певно, сáме тому Пілсудський відправив його з Одином.
Чинґіз закурив цигарку.
— Казав же я: як улізуть на слід, то наче в дупу влізли, вирвеш тільки із сердечною кров’ю.
— Один голову давав навідріз, що козаки вже загубили наш слід.
Чечеркевич випростався, замахав руками, схопився, відгорнув шарф.
— Вони кажуть, що це не козаки.
— Слава Богу! — зітхнулося.
— Вони кажуть, що це інша погоня.
— Тобто вони нас, нас гонять? — жахнулося.
— Тіґрій хоче полетіти до них Шляхами Мамутів.
— Спершу дістаньмося Шляхів у Середньому Світі. Увечері покамлає.
Пан Щекєльніков хухнув люциферовим димом.