Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Цей rupture culturelle (культурний розрив), як його стали називати в Бельгії та інших країнах, відіграв надзвичайно важливу роль у перебігу 1960-х років. Звичайно, реформаторський запал Ватикану мав свої межі: для багатьох його учасників cтратегічним поштовхом до Другого Ватикану було бажання не здійснити радикальні зміни, а відвернути їх. Коли кілька років по тому поставили на голосування право на аборт та лібералізацію розлучень, церковна влада в переважно католицьких країнах на кшталт Італії, Франції та Західної Німеччини палко, хоча й безуспішно, виступила проти. Але навіть ці чутливі питання не змушували церкву пнутися геть зі шкіри, щоб висловити свій опір, а сам опір більше не загрожував розділенням спільноти. Церква змирилася зі зменшенням своєї ролі в суспільстві, яке на очах перетворювалося на «пострелігійне», і просто робила те, що могла[270].
У некатолицьких суспільствах — у Скандинавії, Сполученому Королівстві, у деяких частинах Нідерландів і серед німецькомовної меншості Західної Європи — звільнення громадян з-під традиційного морального тиску відбувалося з очевидних причин менш цілеспрямовано, але якщо вже відбувалося, то навіть більш кардинально. Найкардинальніші зміни відбулися в Британії. До кінця 1950-х років британським громадянам усе ще забороняли грати в азартні ігри; читати або дивитися будь-що, що влада могла вважати «непристойним» чи політично чутливим; захищати права гомосексуалів (уже не кажучи про те, щоб бути ними); робити аборти — собі чи іншим; чи безпроблемно розлучатися, не зазнаючи при цьому публічного приниження. А якщо вони скоїли вбивство чи деякі інші тяжкі правопорушення, їх могли повісити.
Згодом, з 1959 року, традиційні підвалини захиталися. Акт про непристойні публікації, ухвалений того самого року, дозволяв захистити нецензурований твір літератури для дорослих від звинувачень у «непристойності», якщо його можна було потрактувати «в інтересах науки, літератури, мистецтва чи пізнання». Відтепер видавці й автори могли захистити себе в суді, посилаючись на цінність твору загалом, а також мали право залучати на свій захист «експертну» думку. У жовтні 1960 року відбулося сумнозвісне випробування нового законодавства романом «Коханець леді Чаттерлей» (нічим іншим неприкметного роману Девіда Герберта Лоуренса), через перше нецензуроване видання якого видавництво Penguin Books притягнули до суду. Випадок «Коханця» був незвичайним для британців не лише через дотепер заборонені фрагменти, які стали доступними для читання, але й через зображення еротичних стосунків між особами, що належали до різних класів, і саме в цьому полягала його скандальність. Коли прокурор запитав одного свідка, чи дозволив би він прочитати цей роман його «дружині або покоївці» (саме так!), той відповів, що взагалі б цим не переймався, але ніколи б не допустив, щоб ця книжка потрапила до рук його лісничого.
Видавництво Penguin Books виправдали, допитавши тридцять п’ять свідків-експертів на його захист, і це судове рішення можна вважати початком занепаду морального авторитету британської влади. Того самого року в Сполученому Королівстві дозволили азартні ігри. Ще через чотири роки новий лейбористський уряд заборонив смертну кару, а під керівництвом Роя Дженкінса, видатного реформатора, міністра внутрішніх справ, уряд у 1967 році запровадив створення клінік із планування сім’ї, фінансованих з державного бюджету, зміни до закону про гомосексуальність і легалізацію абортів, а наступного року — припинення театральної цензури.
У 1969 році настала черга Акта про розлучення, який не так пришвидшив кардинальні перетворення в інституті шлюбу, як унаочнив їхні масштаби: тимчасом як в останній рік перед Другою світовою війною на п’ятдесят вісім шлюбів в Англії та Уельсі припадало лише одне розлучення, через сорок років співвідношення було один до трьох.
270
Однак в Ірландії авторитет церкви та її постійне залучення в політику тривали значно довше — аж до 1990-х.