Після війни. Історія Європи від 1945 року

За таких обставин навряд чи варто дивуватися тому, що післявоєнна католицька церковна влада була непохитною щодо сімейних питань, моральної поведінки та схвалення книжок і фільмів. Але молоді миряни-католики, а також молоде покоління священників болісно усвідомлювали, що наприкінці 1950-х років авторитарна суворість Ватикану щодо публічного та приватного простору була шкідливим пережитком минулого. На початку ХХ століття більшість шлюбів в Італії тривали близько двадцяти років, до смерті одного з подружжя. До кінця третьої чверті століття середня тривалість шлюбу дорівнювала понад тридцять п’ять років, і люди дедалі частіше вимагали права на розлучення.

Тим часом післявоєнний вибух народжуваності нівелював демографічний аргумент проти контрацепції, і церковна влада з її непохитним опором залишилася на самоті. Кількість парафіян на недільних службах скоротилася по всій Західній Європі. Хай що було цьому причиною — географічна та соціальна мобільність традиційно слухняної сільської пастви, політична емансипація жінок, зменшення важливості католицьких благодійних установ та церковних шкіл у добу держави добробуту — проблема справді існувала і, на думку більш проникливих католицьких ієрархів, вирішити її апелюванням до традицій та авторитету або придушити антикомуністичними гаслами в стилі кінця 40-х років ХХ століття було неможливо.

Після смерті Пачеллі його наступник папа Іоанн ХХІІІ скликав новий Ватиканський собор, щоб знайти спосіб впоратися з цими викликами і реформувати підходи та практики церкви відповідно до вимог сучасності. Другий Ватикан, як його стали називати, зібрався 11 жовтня 1962 року. За наступні кілька років Собор змінив не лише ритуали та мову католицького християнства (цілком буквально — латинь більше не мали використовувати в щоденній церковній практиці, що було поза межами розуміння розлюченої консервативної меншості), а й, що важливіше, відгук церкви на проблеми сучасного життя. Ухвали Другого Ватиканського собору чітко показали, що церква більше не боїться змін та викликів і не протистоїть ліберальній демократії, змішаним економікам, сучасній науці, раціональній думці й навіть світській політиці. Було зроблено перші — дуже обережні — кроки назустріч примиренню з іншими християнськими конфесіями, а також певне (не дуже емфатичне) визнання обов’язку церкви засуджувати антисемітизм шляхом перегляду її давньої позиції щодо провини євреїв у смерті Христа. Найголовніше те, що авторитарні режими більше не могли розраховувати на підтримку Католицької церкви, навпаки: в Азії, Африці й особливо в Латинській Америці церква з більшою вірогідністю опинялася в опозиції до таких режимів.