Після війни. Історія Європи від 1945 року

Ба більше, усезагальність британської системи соціального забезпечення, яка була запроваджена на двадцять чи тридцять років раніше, ніж, приміром, у Франції чи Італії, приховувала те, що на практиці Британська держава навіть у сфері фінансової рівності досягнула дуже мало: аж у 1967 році 10% населення Сполученого Королівства досі володіло 80% всіх приватних статків. Урешті-решт ключовим наслідком політики перерозподілу в перші тридцять років після війни стало те, що доходи й цінності перейшли від 10 панівних відсотків населення до наступних 40. Але, попри всі загальні покращення в соціальному забезпеченні й добробуті, ті 50%, які опинилися в іншій категорії, отримали дуже мало.

Будь-який загальний огляд епохи держави добробуту в Західній Європі так чи інакше здійснюватиметься крізь призму того, що нам відомо про проблеми, з якими вона зіткнулася пізніше. Наприклад, сьогодні ми добре знаємо, що ініціативи на кшталт Акта про реформи соціального забезпечення, ухваленого в 1957 році в Західній Німеччині, який гарантував працівникам нарахування пенсії відповідно до тієї зарплати, яку вони отримували на момент припинення трудової діяльності, та прив’язаного до індексу вартості життя, за інших демографічних й економічних обставин виявилися непосильним тягарем для бюджету. Крім того, з перспективи сьогодення видно, що радикальне зрівнювання доходів у соціал-демократичній Швеції скорочувало приватні заощадження і, відповідно, шкодило майбутнім вкладенням. Навіть тоді було очевидно, що урядові нарахування й фіксовані соціальні виплати надавали переваги тим, хто знав, як вповні ними скористатися — зокрема освіченому середньому класу, який боровся за те, щоб втриматися за, по суті, новий набір привілеїв.

Та все ж таки досягнення європейських «держав-квочок», здійснені чи то соціал-демократами, чи то католиками-патерналістами, чи то схильними до розсудливості консерваторами й лібералами, були від цього не менш реальні. Починаючи з базових програм соціального й економічного захисту, держави добробуту перейшли на систему прав, пільг, соціальної справедливості та перерозподілу доходів і впоралися з цими значними перетвореннями практично без жодних політичних втрат. Навіть поява цілого класу бюрократів, які опікувалися соціальним забезпеченням і годувалися з нього, та «білих комірців», що отримували від цього зиск, мала свої переваги: як і фермери, «нижчий середній клас», який сильно недолюблювали, тепер був сам зацікавлений в інститутах і цінностях демократичної держави. Це було на користь і соціал-демократам, і християнським демократам, чого не могли не помітити обидві партії. А ще — шкодило фашистам і комуністам, і тому важило навіть більше.