Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
І почав він з примітивної хитрості, — бачте, зацікавився, де ти…
— Якщо Говядін його схопить…
— Ніякого сумніву, у Говядіна чудова агентура… Знаєш, ти з Говядіним надто вже різко повелася… Говядін неабияка людина… Його і чехи дуже цінять, і в штабі… Часи такі — ми повинні жертвувати особистим… для блага країни, — згадай класичні приклади… Ти ж моя дочка; правда, голова у тебе хоч і з фантазіями, — він засміявся, закашлявся, — але не дурна голова…
— Якщо Говядін схопить його, — сказала Даша хрипко, — ти зробиш усе, щоб врятувати Івана Ілліча.
Лікар швидко глянув на дочку, засопів. Вона стискала в кулачку клаптики листа.
— Ти ж зробиш це, папа!
— Ні! — крикнув лікар, вдаривши долонею по столу. — Ні! Дурниці! Бажаючи тобі ж добра… Ні!
— Тобі буде трудно, але ти зробиш, папа.
— Ти дівчисько, ти просто — дурна! — загорлав лікар. — Телєгін негідник і злочинець, військовим судом він буде розстріляний.
Даша підвела голову, сірі очі її розгорілись так нестерпно, що лікар, засопівши, закрився бровами. Вона підняла, наче погрожуючи, кулачок із стисненими в ньому клаптиками.
— Якщо всі більшовики такі, як Телєгін, — сказала вона, — значить, правда у більшовиків.
— Дурна!.. Дурна!.. — Лікар схопився, затупотів, червоний, тремтячий. — Більшовиків твоїх разом з Телєгіним треба вішати! На всіх телеграфних стовпах… Шкіру дерти з живих!
Але у Даші характер був, мабуть, крутіший, ніж у Дмитра Степановича, — вона тільки зблідла, підійшла до нього близько, не зводячи з нього нестерпних очей.
— Мерзотнику, — сказала вона, — чого ти казишся? Ти мені не батько, божевільний, розбещений тип!
І вона жбурнула в обличчя йому клаптики листа…
Тієї ж ночі на світанку-лікаря розбудили по телефону. Грубуватий, спокійний голос проговорив у трубку:
— Доводжу до відома, що поблизу Самольотської пристані, за борошняним базаром, тільки що знайшли два трупи, — помічника начальника контррозвідки Говядіна і одного з його агентів…
Трубку повісили. Дмитро Степанович роззявив рота, хапаючи повітря, і звалився тут же коло телефону в сильному серцевому припадку.
XI
Армія Сорокіна, розбивши найкращі в Добрармії війська Дроздовського і Казановича, порушила початковий план виходу за Кубань і замість цього, повернувши під Кореневською на північ, почала наступ на станцію Тихорєцьку, де перебував штаб Денікіна.
Десять днів уже тривала нещадна битва. Підбадьорені першими успіхами, сорокінці змітали всі заслони перед Тихорєцькою. Здавалося, тепер ніщо не могло спинити їх нестримного руху. Денікін спішно стягав розкидані по Кубані сили. Лють була така велика, що кожна сутичка кінчалась ударом в штики.
Але з тією ж нестримністю в сорокінській армії йшов і розклад. Загострювалась ворожнеча між кубанськими полками й українськими. Українці і старі фронтовики по дорозі наступу спустошували кубанські станиці, не розбираючи, за білих вони стоять чи за червоних.
Усі поняття плутались. Станичники з жахом бачили, як з-за краю степу в хмарах куряви насуваються полчища. Денікін принаймні платив за фураж, а ці сорокінці — одно — гарячі були на руку. І от молодий сідав на коня і їхав до Денікіна, старий з жінками, дітьми і ско-. тиною — втікав у яри.
Цілі станиці піднімались проти армії Сорокіна. Кубанські полки кричали: «Нас на забій посилають, а іногородні нашу землю грабують!» Начальник штабу армії Бєляков відчайдушно крутився у вирі подій, він тільки хапався за голову, чи ціла вона ще на плечах. Ще б пак! Стратегія летіла к чорту. Уся тактика була — у вістрі штика та в революційній люті. Дисципліну заміняв невідхильний, нестримний рух усіх військових мас. На головнокомандуючого Сорокіна страшно було й дивитись: у ці дні він живився спиртом і кокаїном, — очі його почервоніли, обличчя почорніло, він зірвав голос і, як божевільний, пер вперед на плечах армії.