Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
— зобов’язано Компанію «Маїс» повернути АТ «Маїс» об’єкти, що є власністю останнього.
Вимоги Фірми в частині зобов’язання повернути майно на суму 314 грн 33 коп. залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК.
Провадження у справі в частині задоволення позовних вимог Фірми до ТОВ «Маїс» припинено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК.
В решті позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що на момент вчинення передачі спірного майна останнє перебувало під забороною відчуження відповідно до ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р.
Постановою від 16 червня 2004 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував у частині задоволення позову та в цій частині в позові відмовив.
Постанова мотивована тим, що загальні збори АТ «Маїс» не порушили вимог ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р., позаяк накладання арешту на все майно може відбутися лише за наявності відповідної постанови державного виконавця, проте органами державної виконавчої служби постанови про накладення арешту не виносилось.
Оскарженою постановою від 28 вересня 2004 р. Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду залишив без змін з тих самих підстав.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням процесуально-правових норм.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідачів, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, Вищий господарський суд України погодився з його висновком про те, що АТ «Маїс» не порушило вимоги ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р. щодо накладання арешту на майно, позаяк приписи ухвали про заборону не були реалізовані у встановленому законом порядку через органи державної виконавчої служби, а тому розпорядження арештованим майном за наявності зазначеної ухвали суду є правомірним.
Проте такий висновок помилковий.
Забезпечення позову допускається судом, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (стаття 66 ГПК).
Відповідно до ст. 67 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, про що виноситься ухвала.
Наявність такої ухвали суду означає, що з моменту накладення арешту відповідач не має права розпоряджатися майном або коштами, що належать йому.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник внаслідок порушення вимог ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р. у справі № 7/1, відповідно до якої з метою забезпечення позову суд наклав арешт на грошові кошти ТОВ «Маїс» та АТ «Маїс» у межах заявлених позовних вимог, а у разі відсутності коштів на їх розрахункових рахунках — на майно зазначених підприємств.
Згідно зі ст. 115 Арбітражного процесуального кодексу України, що діяла на момент винесення зазначеної ухвали, рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирали законної сили негайно після їх прийняття і підлягали обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами.
Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції, згідно з якою судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
Отже, з 16 січня 2001 р. ТОВ «Маїс» та АТ «Маїс» не мали права здійснювати будь-які дії щодо відчуження арештованих коштів та/або майна, незалежно від того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для вчинення виконавчих дій.
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що в період дії арешту майна відповідачами було проведено збори акціонерів АТ «Маїс» та прийнято рішення про передачу до статутного фонду новоствореного підприємства арештованого майна.
Відтак, суди апеляційної та касаційної інстанцій незаконно і необґрунтовано скасували рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчуження відповідачами спірного майна суперечить приписам ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р.