Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Тому постанови апеляційного суду та Вищого господарського суду України підлягають скасуванню, а рішення місцевого суду — залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 — 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив касаційну скаргу Фірми задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2004 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 20 квітня 2004 р. залишити в силі.
Однак доводилося зустрічати й іншу точку зору. Вона зводиться до того, що забезпечення позову — це тимчасове процесуальне обмеження прав відповідача, які заперечуються (оспорюються) позивачем. Тому якщо за результатами розгляду справи у позові буде відмовлено, то порушення вжитого судом заходу забезпечення позову не повинно мати правового значення. На нашу думку, така позиція підриває принцип обов’язковості судового рішення, до яких належать і ухвали про забезпечення позову, адже відповідач зможе не виконувати ухвали покликаючись на те, що він справу виграє.
Колегами висловлювалася думка, що укладення договору з порушенням заходів забезпечення позову не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки така норма відсутня в ЦК України, а за таке порушення передбачена кримінальна відповідальність відповідних посадових осіб, яких і слід покарати. Наведене видається непереконливим.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Вважаємо, що вчинення дій сторонами договору всупереч встановленій судом ухвалі про заборону вчиняти такі дії є порушенням публічного порядку, а саме ст. 124 Конституції, а тому такий правочин є нікчемним.
Стаття 154. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
1. Суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розглядається судом у строки, встановлені частиною другою статті 153 цього Кодексу. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, визначеного частиною другою цієї статті.
2. У разі забезпечення позову про стягнення грошових коштів відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.
3. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
4. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.
5. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.
6. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
7. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:
1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини п’ятої статті 151 цього Кодексу;