Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Якщо заяву про забезпечення доказів подано після відкриття провадження у справі, вимагати додаткових доказів від заявника суддя не може.
4. Ще однією процесуальною гарантією від подання необґрунтованих заяв про забезпечення позову є право суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Тобто умовою позитивного вирішення питання забезпечення позову є внесення позивачем застави.
Заставою можуть бути лише гроші, оскільки внесення іншого майна на депозитний рахунок суду є неможливим.
Застава виконує дві функції: 1) профілактичну — запобігає зловживанню зі сторони заявника; 2) компенсаційну — з цієї суми відповідач вправі відшкодувати збитки, завдані вжиттям заходів забезпечення позову. Доцільно було б запровадити ще й гарантійну функцію застави, а саме ввести норму, за якою у разі скасування забезпечення позову або відмови у позові, застава звертається на користь відповідача.
Розмір застави в майнових справах, як правило, не повинен перевищувати ціни позову, однак конкретний розмір визначає суд. При цьому суд враховує думку заявника (позивача) та відповідача, але нею не зв’язаний. Розстрочення або відстрочення сплати суми застави законом не передбачено, а тому не допускається.
Про встановлення застави вимог про забезпечення позову може клопотати відповідач. В такому випадку в ухвалі суду про забезпечення позову слід зазначити з яких мотивів суд відхилив це клопотання.
У справах немайнового характеру, а також коли заходи забезпечення позову мають немайнових характер, заставу застосовувати недоцільно.
Питання про заставу вирішується судом одночасно з вирішенням питання про забезпечення позову. Розмір застави, строк та порядок її внесення визначається в ухвалі суду про забезпечення позову.
Застава зберігається 2 місяці після скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Додатково див. коментар до ст. 155 ЦПК.
Слід наголосити, що вимога внести заставу є правом суду, про використання якого він вирішує в кожному конкретному випадку. Із тлумачення коментованої статті випливає, що таке право суд має лише у випадку вжиття заходів забезпечення позову на підставі заяви, поданої вже після відкриття провадження у справі, оскільки в тексті закону фігурує термін «позивач». Проте, чи можливе застосування цього правила у випадку забезпечення позову до відкриття провадження у справі? Уявляється, що так. Адже, наприклад, можливою є ситуація, коли заходи забезпечення позову були скасовані судом до подання позовної заяви та відкриття провадження у справі і особі, щодо якої вжито ці заходи, було завдано збитки. Звичайно ця особа може відшкодувати такі збитки не тільки за рахунок предмету застави, але такий спосіб є найбільш ефективним та реальним. Тому видається нелогічним законодавче положення про те, що тільки від позивача суд може вимагати забезпечення його вимоги заставою, а від заінтересованої особи-заявника — ні.
Вважаємо, що використання застави вимог про забезпечення позову слід ширше використовувати в судовій практиці, особливо коли вжиті заходи завдають майнової шкоди. Доцільно було б навіть зробити заставу обов’язковою і врегулювати її розмір.
5. У разі задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову, суд постановляє відповідну ухвалу, яка оформляється як окремий документ. У разі відмови у забезпеченні позову ухвала не постановляється.
В ухвалі про забезпечення позову має бути зазначено, крім реквізитів, встановлених ст. 210 ЦПК України, вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.
Виконання ухвали про накладення арешту на майно відбувається за правилами, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження». Тому ухвала про забезпечення позову повинна відповідати вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. У виконавчому документі повинні бути зазначені: