Рукопис, знайдений у Сараґосі

Я зробив так, як він хотів, вийшов на вулицю й побачив карлика в двадцяти кроках переді мною; він шкутильгав на своїй дерев’яній нозі й показував мені дорогу ліхтарем. Пройшовши близько ста кроків, він збочив наліво й завів мене в безлюдну частину міста, яка тяглася між вулицею Ретрада й рікою Мансанарес. Ми пройшли під склепінням і вийшли на патіо, засаджене деревами. Патіо — це подвір’я, на яке не заїжджають екіпажі. У глибині подвір’я знаходився невеликий ґотичний фасад, схожий на портал якоїсь каплиці. З-за колони вийшла жінка в білому, карлик освітив ліхтарем моє обличчя.

— Це він! — вигукнула з’ява. — Він сам! Мій чоловік! Мій найдорожчий чоловік!

— Сеньйоро, — відповів я, — я був переконаний, що ти померла.

Це справді була Леонора, я пізнав її по голосу, а ще більше — по пристрасних обіймах, бурхливість яких зумовила, що я зовсім не думав про незвичайність того, що сталося. Зрештою, я не мав на це часу; Леонора тут же вислизнула з моїх обіймів і зникла в темряві. Я не знав, що мені робити; на щастя, карлик прийшов мені на допомогу зі своїм ліхтарем, я подався за ним якимись руїнами й безлюдними вулицями, але тут раптом ліхтар погас. Карлик, якого я кликав, не відповідав на мої крики; ніч була абсолютно темною, я вирішив лягти на землі й дочекатися дня.

Прокинувся я, коли сонце було вже високо. Я лежав під урною з чорного мармуру, на якій було написано: «Леонора Авадоро». Не було сумніву, що я провів ніч біля нагробка моєї дружини. Я пригадав собі все, що сталося, і мушу сказати, що ці спогади сильно мене збентежили. Я давно вже не був на сповіді, тож відправився до театинців і попросив покликати мого діда, брата Херонімо. Мені сказали, що він лежить хворий, тому я попросив іншого сповідника. Запитав у нього, чи злі духи можуть являтися в людському вигляді.

— Безсумнівно, — відповів він. — Святий Тома у своїй «Сумі» згадує про привидів цього роду. Тут ідеться про винятковий гріх, який не кожним сповідником може бути відпущений. Коли людина довго не причащається, дияволи здобувають надзвичайний вплив на неї; вони являються їй у вигляді жінок і вводять її в спокусу. Якщо ти гадаєш, сину мій, що зустрівся з такими духами, звернися до великого сповідника. І не трать часу, ніхто-бо не певен години смерті.

Я відповів, що зі мною стався дивний випадок, який міг бути всього лиш оманою почуттів, після чого попросив його, аби він дозволив мені перервати сповідь.

Я пішов до Толедо, який сказав, що відведе мене на обід до герцоґині Авіли, де буде також герцоґиня Сидонія. Він помітив, що я збентежений, і запитав про причину. Я й справді був заглиблений у роздуми й на запитання відповідав безладно. Обід у герцоґині не розвіяв мого смутку, однак веселість Толедо й обох дам була такою непідробною, що й моя похмурість десь зникла.