Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Частина друга ст. 19 Конституції дійсно жорстко обмежує повноваження, підстави та способи дії державних органів. Але ці обмеження стосуються тих аспектів правопорядку, у яких повноваження та дії державних органів протистоять кожному (всім). Якщо ж йдеться про відносини, у яких державний орган захищає право особи (кожного), яке порушене, в тому числі державою, то обмеження, встановлені частиною другою ст. 19 Конституції, не можуть бути визнані чинними, бо тоді стане неможливим захист прав кожного, що випливають із частини першої ст. 19 Конституції. Суд у згаданому випадку кваліфікував частину другу ст. 19 Конституції як таку, що регулює відносини між державою та державними органами, що призвело до прийняття помилкового рішення.
Аналогічної помилки припустився і господарський суд, коли не тільки послався на те, що Господарський процесуальний кодекс не передбачає застосування закону за аналогією, а й зазначив, що він не має права в порушення частини другої ст. 19 Конституції діяти за відсутності повноваження (застосовувати закон за аналогією), встановленого Конституцією або законом. По-перше, суд неправильно витлумачив частину другу ст. 19 Конституції, яка перешкод для захисту прав людини державними органами, зокрема судом не встановлює. По-друге, принцип верховенства права, який не допускає правової невизначеності, а тому визнає можливість застосування аналогії закону з метою подолання ситуацій правової невизначеності, за юридичною силою у відповідній частині є вищим будь-якого конституційного чи законодавчого положення.
Особа побудувала об’єкт нерухомості. Суд визнав право власності особи на цей об’єкт. Особа звернулась до міського управління архітектури з клопотанням присвоїти об’єкту нерухомості поштову адресу і отримала відповідь, що може бути віднесена до шедеврів бюрократичного жанру: управління архітектури є органом місцевого самоврядування, а тому відповідно до частини другої ст. 19 Конституції вправі діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією і законами України. Ні Конституція, ні закони не встановлюють повноваження управління архітектури присвоювати об’єктам нерухомості поштові адреси. При цьому поважний орган місцевого самоврядування не повідомив, який же орган присвоює поштові адреси, а де-факто впродовж десятків років цю функцію виконувало якраз управління архітектури.
5. Якщо цілі правових норм текстуально в нормативно-правових актах не закріплені і не можуть бути виявлені із контексту, вони повинні виявлятись виходячи із сутності і змісту суспільних відносин, які цими нормами регулюються. Такий досвід є. Так, Конституційний Суд України в одному із своїх рішень дійшов такого висновку: «Визначаючи зміст положення пункту 1 ч. 3 ст. 1 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», слід виходити із цілей прийняття Закону, його соціально-економічного змісту, порівняльного аналізу як усіх редакцій положень Закону, що потребують тлумачення, так і внесених інших змін до Закону, з урахуванням проведення державної податкової та соціальної політики» (рішення Конституційного Суду у справі про патентування підприємницької діяльності)[309]. При цьому метою названого Закону на підставі матеріалів справи було визнано «залучення до оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності від тих видів діяльності, щодо яких існували труднощі з визначенням достовірної суми доходів і тим самим створювались умови для уникнення сплати податків». Як встановлення мети названого Закону слід визнати і посилання в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду у цій справі на думку народних депутатів, яку Суд сприйняв без будь-якого аналізу: «Надання пільг щодо придбання торгового патенту для підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі та державних аптек незалежно від сфери їх діяльності, на думку народних депутатів України, сприятиме цим суб’єктам підприємництва у здійсненні на певному рівні, в тому числі шляхом перерозподілу прибутку, функцій стосовно забезпечення відповідних категорій населення, зокрема сільського, військовослужбовців і членів їх сімей, пенсіонерів, інвалідів, необхідними товарами споживання, ліками тощо. Це відповідатиме виконанню завдань соціальної держави, якою проголошено Україну (стаття 1 Конституції України), щодо створення гідних умов для життя людини, забезпечення захисту її соціально-економічних прав, функціонування ефективної системи соціальних послуг (статті 13,46,48,49 Конституції України)».
309
Рішення Конституційного Суду України у справі про патентування підприємницької діяльності від 21.12.2000 № 16-рп/2000//ОВУ. — 2000. — № 52. — Ст. 2275.