Новітнє вчення про тлумачення правових актів

7. З урахуванням переваги матеріальних правових приписів перед процедурними (правовими приписами, що встановлюють порядок реалізації матеріальних правових приписів) втрачають сенс численні посилання на встановлений законом порядок відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя ст. 47 Закону «Про питну воду і водопостачання»), вирішення питання про відшкодування збитків та моральної шкоди в судовому порядку (ч. 3 ст. 40 Закону «Про телекомунікації») тощо.

8. В інший, ніж це було описано в п. 1-6 цього параграфу, спосіб слід тлумачити положення ч. 2 ст. 1177 ЦК («умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом») і ч. 2 ст. 1207 ЦК («умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, встановлюються законом»). Тут передбачається, що законом має бути встановлений не тільки порядок відшкодування шкоди державою (тобто, мають бути встановлені процедурні правові приписи), законом мають бути встановлені і умови відшкодування шкоди державою (тобто, матеріально-правові приписи). За відсутності останніх матеріально-правові норми залишаються до кінця не сформованими, що виключає їх переважне застосування перед процедурними правовими приписами.

Нагадаємо, що радянська практика правозастосування, яка залишилась у свідомості старшого покоління юристів, дещо інакше тлумачила співвідношення нормативно-правових і процедурних приписів. Відповідно до ст. 443 ЦК Української РСР 1963 р. законом мали бути спеціально встановлені випадки і підстави матеріальної відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, тобто матеріально-правові приписи. Тому до прийняття такого закону 18 травня 1981 р. (це був не закон, а указ Президії Верховної Ради СРСР «Про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконання ними службових обов’язків») та затвердження (названим указом) Положення про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, шкода взагалі не відшкодовувалась, а ст. 443 ЦК УРСР не застосовувалась. Таке тлумачення і застосування названої статті було правильним, оскільки до 18 травня 1981 р. не були встановлені відповідні випадки і підстави (не були повністю сформовані матеріальні правові норми). Але ж у випадках, коли шкода була завдана громадянам незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного управління, не застосовувались ні ст. 442 ЦК, що передбачала таку відповідальність, ні ст. 440 ЦК УРСР, яка встановлювала загальну правову норму, що покладала на всіх суб’єктів обов’язок відшкодовувати шкоду, завдану громадянинові чи юридичній особі. Ця практика була обумовлена положенням про те, що стосовно таких випадків ст. 442 ЦК УРСР встановлювала, що «відповідальність настає в порядку, встановленому законом». Радянська практика цьому суто процедурному правовому припису надавала перевагу перед загальним матеріальним правовим приписом ст. 440 ЦК УРСР.