Новітнє вчення про тлумачення правових актів

3. Проте у більшості випадків цілі нормативно-правових актів нормативно не закріплюються. Наука і вітчизняна судова практика стосовно таких випадків пропонують для встановлення цілей правових норм використовувати матеріали законопроектної діяльності, протоколи засідань законодавчого органу, інші зовнішні до нормативно-правового акту, що тлумачиться, джерела. Ця думка висловлювалась до Є. В. Васьковського, підтримувалась ним[306] і визнається на цей час у науці і судовій практиці. Такі думки і практика є неприйнятними. Значна частина депутатів при прийнятті закону, можливо, мала на увазі зовсім інші цілі, ніж суб’єкт законодавчої ініціативи, і голосувала за прийняття закону зовсім з інших міркувань. Тому нормативно не закріплені цілі, які висловлювались авторами проекту акта законодавства чи особами, які приймали (видавали) нормативно-правовий акт, не можуть враховуватись при тлумаченні таких актів.

Наукова думка, правотворчий і правозастосовний досвід врахування зовнішніх джерел при тлумаченні нормативно-правових актів ідуть із сфери міжнародного права. П. 1 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів приписує тлумачити міжнародні договори, зокрема «у світлі... мети договору». При цьому слід враховувати, що в цьому пункті, який приписує тлумачити міжнародні договори у світлі мети відповідного договору, про мету йдеться після того, як сформульовані такі приписи: 1) загальний припис тлумачити договори сумлінно; 2) припис надавати термінам звичайного значення; 3) припис надавати термінам такого значення в контексті міжнародного договору; 4) припис тлумачити міжнародні договори в світлі їх об’єктів. Європейський Суд з прав людини допускає врахування таких зовнішніх джерел як при тлумаченні правових актів взагалі, так і при виявленні їх цілей. Зокрема, М. де Сальвіа зауважив, що Європейська конвенція з прав людини потребує ключів, що можуть спрямувати суб’єкта тлумачення до того, щоб точно визначити зміст норм, що в ній формулюються. Провідне місце у такому спрямуванні належить телеологічному і еволюційному тлумаченню[307].

Але використання цього досвіду при тлумаченні актів вітчизняного законодавства видається в основному неприйнятним. Не дивлячись на той розвиток, який отримало міжнародне право, воно не утворює такої завершеної системи як національне право. Тому у сфері міжнародного права існує більше прогалин, ніж у праві національному, що і спонукає звертатись до зовнішніх джерел з метою з’ясування цілей міжнародних договорів. Що стосується національного законодавства, то воно відривається від своїх творців і існує як самостійне соціальне явище, для з’ясування цілей якого немає будь-якої необхідності у зверненні до зовнішніх джерел. З огляду на викладене слід критично оцінити настанову судам при застосуванні положень законів ураховувати цілі і намір законодавця (п. 4 розділу II Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів[308]).