Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Врешті-решт я побачив Толедо, який приїхав у самий несподіваний для мене момент. Він кинувся в мої обійми.
— Я приїхав, — сказав він, — у королівських справах, але насправді мене прислали обидві герцоґині.
З цими словами він простягнув мені листа, якого я відкрив тремтячими руками. Герцоґиня сповіщала мені про смерть Леонори й висловлювала співчуття, пропонуючи найчулішу дружбу.
Толедо, який віддавна мав на мене великий вплив, скористався ним, щоб заспокоїти мене. Я мало знав Леонору, але вона була моєю дружиною, і думка про неї поєднувалася з найсолодшими спогадами про наш недовгий зв’язок. Хоча біль минув, я весь час був сумним і пригніченим.
Толедо узяв на себе всі справи, а коли вони були завершені, ми повернулися до Мадрида. Недалеко від столичних воріт він висів з карети і якимись звивистими стежками відвів мене на цвинтар кармеліток. Там він показав мені урну з чорного мармуру. На постаменті блищало ім’я Леонори Авадоро. Я облив надгробок гіркими сльозами й кілька разів вертався до нього, перш ніж пішов привітатися з герцоґинею. Вона не образилася, навпаки, під час першої нашої зустрічі поставилася до мене з симпатією, що межувала з ніжністю. Відвела мене у віддалену кімнату й показала дитину в колисці. Моя схвильованість сягнула крайніх меж. Я впав на коліна, герцоґиня простягнула мені руку й наказала підвестися, після чого дала знак, щоб я вже йшов.
Наступного дня я був у міністра, який представив мене його королівській величності. Толедо, висилаючи мене до Неаполя, шукав приводу, щоб здобути для мене якісь милості. Я був удостоєний звання кавалера ордена Калатрави. І хоча ця відзнака не ставила мене нарівні з першими вельможами, однак значно вже до них наближала. Відтоді обидві герцоґині й Толедо намагалися довести всім і кожному, що вважають мене за рівного собі. Зрештою, я їм завдячував усією моєю долею, тож вони із задоволенням спостерігали за моїм піднесенням.
Незабаром герцоґиня Авіла доручила мені залагодити певну справу, яку мала в Раді Кастилії. Я виконав її доручення з ретельністю й обачливістю, які збільшили повагу моєї покровительки. З кожним днем герцоґиня ставала до мене все прихильнішою. І тут починається найдивовижніша частина усієї історії. Після повернення з Італії я знову оселився у Толедо, однак зберіг і своє колишнє житло на вулиці Ретрада. Стерегти його я залишив старого слугу по імені Амброзіо. Будинок напроти, той самий, де відбулося моє одруження, належав герцоґині, був замкнений, і там ніхто не жив. Якось уранці прийшов Амброзіо й попросив мене, щоб я прислав на його місце когось іншого, когось хоробрішого від нього, бо після півночі якісь дивні речі діються в домі напроти. Я хотів, щоб він мені витлумачив характер тих явищ, але Амброзіо запевнив, що він від страху не дивився на них і що, зрештою, він за жодні скарби не погодиться провести ніч у моєму будиночку, ані сам, ані в товаристві.
Ці слова пробудили мою цікавість. Я вирішив, що найближчої ночі сам в усьому переконаюся. В домі було ще трохи меблів; я перебрався туди після вечері. Одному слузі я велів спати в передпокої, а сам зайняв кімнату, вікна якої виходили на колишній дім Леонори. Я випив кілька чашок чорної кави, щоб не заснути, й дочекався півночі. Це була та година, коли — згідно зі словами Амброзіо — з’являлися духи. Щоб їх не відстрашити, я погасив свічку. Незабаром у домі напроти я побачив світло, яке переходило з поверху на поверх і з кімнати до кімнати.
Віконниці не дозволяли мені побачити, звідки це світло походить, однак на другий день я послав до герцоґині по ключі від її дому й пішов оглянути його. Я не знайшов жодних меблів, жодних слідів чийогось перебування. Відчинив по одній віконниці на кожному поверсі й вийшов.
Увечері я повернувся на свій пост, а опівночі знову те саме світло загорілося в домі напроти. Цього разу, однак, я побачив, звідки воно взялося. Жінка в білому, з лампою в руці, повільно обійшла всі кімнати на першому поверсі, перейшла на другий і зникла. Лампа освітлювала її надто слабо, щоб я міг роздивитися її риси, але по світлому волоссю я пізнав Леонору.
Наступного дня я поспішив до герцоґині, але не застав її вдома. Я подався до кімнати моєї дитини, знайшов там кількох жінок, надзвичайно збентежених і неспокійних. Спочатку мені нічого не хотіли сказати, нарешті годувальниця призналася, що вночі увійшла якась жінка в білому з лампою в руці, довго дивилася на дитину, поблагословила її й пішла. Тим часом герцоґиня повернулася додому, звеліла покликати мене й сказала: