Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Ми зібралися, як завжди, і циган, маючи вільний час, розповідав далі так:
Я розповів вам про свій дивний шлюб. Те, як я жив зі своєю дружиною, теж було особливим. Після заходу сонця відкривалися віконниці, і я бачив весь її дім, однак вона не виходила з дому, і я не мав можливості наблизитись до неї. Лише опівночі по мене приходила дуенья, а під ранок приводила мене назад.
Через тиждень герцоґиня повернулася до Мадрида. Я постав перед нею дуже зніяковілий. Я ж бо вчинив святотатство по відношенню до кохання, яким палав до неї, і гірко докоряв собі. Вона, навпаки, ставилася до мене з надзвичайною прихильністю. Щоразу, опинившись зі мною сам на сам, вона забувала про свою колишню холодність, я був для неї братом і приятелем.
Одного вечора, повертаючись до себе, я якраз зачиняв двері, коли відчув, що хтось тягне мене за полу. Я обернувся і пізнав Бускероса.
— Нарешті я тебе впіймав, сеньйоре, — сказав він. — Кавалер Толедо жаліється, що вже дуже давно не бачив тебе, що ти ховаєшся від нього й що він навіть не здогадується, чим ти таким важливим зайнятий. Я попросив у нього двадцять чотири години часу, після чого пообіцяв йому про все детально розповісти. Як бачиш, мені пощастило. Але ти, паничу, не забувай, що маєш ставитися до мене з пошаною, я ж бо одружений з твоєю мачухою.
Ці останні слова нагадали мені, як сильно Бускерос посприяв смерті мого батька, тож я не стримався, поставившись до нього зневажливо, і мені вдалося його позбутися.
Наступного дня я пішов до герцоґині й розповів їй про цю нещасливу зустріч. Вона була, схоже, сильно збентежена.
— Бускерос, — сказала вона, — це шпигун, від якого нічого не приховаєш. Треба вберегти Леонору від його цікавості. Я ще сьогодні відправлю її в Авілу. Не сердься на мене за це, Авадоро, я роблю це для вашого спільного щастя.
— Сеньйоро, — відповів я, — умовою щастя є виконання бажань, я ж ніколи не бажав собі стати чоловіком Леонори. Незважаючи на це, мушу визнати, що тепер я прив’язався до неї, і з кожним днем любов моя все сильніша, якщо вже вжити такий вираз, бо вдень я її ніколи не бачу.
Того ж вечора я пішов на вулицю Ретрада, але нікого не застав. Двері й вікна були зачинені.
Через кілька днів Толедо звелів покликати мене до себе в кабінет і сказав:
— Я говорив про тебе королю. Наш найсвітліший володар посилає тебе з депешами до Неаполя. Пітерборо, цей знатний англієць, хоче побачитися зі мною в Неаполі в дуже важливих справах. Його королівська величність не бажає, щоб я туди їхав, тож ти повинен заступити мене. Однак, — додав він, — мені здається, що цей намір не дуже тобі до смаку.
— Я безконечно вдячний його королівській величності за ласку, — відповів я, — але маю тут в Мадриді покровительку, без дозволу якої не насмілюся нічого зробити.
Толедо усміхнувся й сказав:
— Я вже говорив про це з герцоґинею; зайди сьогодні до неї.
Я пішов до герцоґині, яка сказала мені:
— Любий Авадоро, ти знаєш у якому стані перебуває іспанська монархія. Королю вже недовго до смерті, й на ньому закінчується австрійська гілка. У таких критичних обставинах кожен справжній іспанець повинен забути про себе й скористатися всіма можливостями послужити своїй країні. Твоя дружина перебуває в безпечному місці. Леонора не писатиме до тебе, бо писати вона не вміє; кармелітки її цього не навчили. Я заступлю її в цьому, і якщо вірити дуеньї, то незабаром сповіщу тобі новини, які тебе ще сильніше з нею пов’яжуть.
Говорячи це, герцоґиня опустила очі, зачервонілася, після чого дала мені знак, що я можу йти.
Я відправився до міністра по розпорядження, що стосувалися зовнішньої політики й охоплювали також управління Неаполітанським королівством, яке хотіли всіма способами прив’язати до Іспанії. Виїхав я наступного дня й відбув подорож з усією можливою поспішністю.
Дані мені доручення я почав виконувати із завзяттям, характерним для кожного новачка, однак усі свої вільні хвилини присвячував спогадам про Мадрид. Що б там не було, але герцоґиня кохала мене, вона сама мені це визнала; породичавшись зі мною, вона звільнилася від своєї пристрасті, однак зберегла прив’язаність, тисячі доказів якої я від неї отримав. Леонора, таємнича богиня моїх ночей, дарувала мені в шлюбі чари насолод. Спогади про неї панували в моїх думках і в моєму серці. Моя туга за нею мало не переходила в розпач. Крім цих двох жінок усі інші представниці прекрасної статі були мені байдужі.
Листи від герцоґині приходили до мене разом з паперами від міністра. Вони були не підписані, почерк також був змінений. Я довідався, що Леонора завагітніла, але була хвора й дуже підупала на силах. Незабаром прийшла до мене звістка, що я став батьком і що Леонора страшенно страждає. Новини, які я діставав про її здоров’я, немовби підготовлювали мене до страшного удару, який невдовзі мав спіткати мене.