Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

За зразок територіальної патронімії може правити Пилипчатинський кущ міднорудних копалень та селищ рудокопів іраномовного населення доби пізньої бронзи у верхів’ях правих приток р. Бахмутки на схід від Артемівська (Бахмута). Тут на площі близько 60 км2 виявлено 10 копалень та 6 селищ із виразними ознаками ливарного виробництва[388]. Ймовірно, що контроль за видобутком та переробкою мідної руди здійснювала ця патронімія. Тоді ж мешканці згаданих вище Ямпільських селищ контролювали гирло р. Бахмутки, напевне, маючи зиск від транспортування мідної руди водою як посередники. На Правобережній Україні, довкола Кременця, спостерігається, зокрема, скупчення правослов’янських поселень, жителі яких спеціалізувалися на виготовленні крем’яних знарядь: серпів, тесел, наконечників до дротиків.

Такі археологи, як С. С. Березанська та І. К. Свєшніков, розуміють патронімію інакше. Вони схильні обмежувати її частиною великого селища. Співіснування декількох патронімій припускається для поселення стржижовської культури Зозів II Рівненської області[389]. На Пустинці та Усовому Озері співіснували по дві патронімії, а відповідний кущ поселень С. С. Березанська зіставляє з племенем. Дане твердження неспроможне, оскільки племена різняться між собою не лише територією, а й мовою, самосвідомістю, обрядами (поховальними, наприклад) і, нарешті, апаратом влади[390]. Такі відмінності між двома сусідніми кущами одноетнічних поселень уявити важко. За історичними джерелами на теренах України існували дві класичні групи племен. Це скіфські племена V ст. до н. е. та їхні сусіди, за Геродотом, а також східнослов’янські племена напередодні утворення Київської держави, за “Повістю минулих літ”. В обох випадках за цими групами племен були закріплені значні території. За доби бронзи племені може відповідати локальний варіант якої-небудь культури або й культура загалом, якщо вона займає відносно невелику територію, скажімо висоцька.

За приклад археологічної відповідності племен може правити гірськокримський варіант білозерської (пізньозрубної) культури, поширений у межах трьох хребтів Кримських гір. Основою економіки тут було яйлажне скотарство, яке диктувало часту зміну місць проживання. У гірських умовах склався і своєрідний обряд поховання у кам’яних скринях. Для такого екологічно замкненого середовища можливе утворення мовного діалекту. Згадаймо, що саме у цій місцевості у середині І тис. до н. е. Геродот засвідчує проживання таврів[391]. Враховуючи, що археологічно простежена еволюція гірськокримського варіанта білозерської культури у культуру історичних таврів І тис. до н. е.[392], пам’ятки пратаврів можуть слугувати еталоном для вивчення структури племен бронзової доби. Характерно, що в окремих районах гірського Криму також спостерігаються скупчення поселень та могильників, відповідні патроніміям.