Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Глава 4
Суспільний устрій
Суспільний устрій первісних племен надто важко реконструювати на археологічному матеріалі за браком писемних джерел. Будь-які логічно побудовані конструкції не підкріплені живим словом очевидця, носитимуть тут гіпотетичний характер. Попри всю обмеженість інформаційної бази археологічних джерел вони дають змогу намітити риси суспільного устрою племен бронзової доби. Якщо суспільства кам’яного віку з привласнюючими формами господарства вважаються ранньопервісними, то етносоціальні організми, основою яких є розвинені форми відтворюючого господарства, відносяться до пізньопервісних. Усе без винятку населення України у II тис. до н. е. відповідає критеріям пізньопервісного суспільства, яке наближалось у своєму розвитку до ранньокласових структур.
Загалом же етнічні утворення бронзової доби в Україні близькі до моделі ранніх землеробсько-скотарських комплексних суспільств, для яких характерні ускладнення структур у соціальній, політичній та економічній сферах, соціальна ієрархія, суспільна та майнова диференціація, підвищення ролі центру, а в політичному плані вождя-лідера, інтеграція суспільства. Археологічні матеріали дають можливість реконструювати такі клітини суспільних структур бронзової доби, як сім’я, громада, патронімія, плем’я, союз племен.
Поява малої сім’ї, ймовірно, збігається саме з добою бронзи. Напевне, першою формою окремої сім’ї була велика сім’я, яку називають також великосімейною громадою. Вона добре простежується, наприклад, у трипільській культурі. З часом потреба у постійній праці великих сімей, як і у спільному проживанні далеких родичів, відпадає. З великих сімей виділяються малі, пов’язані щонайтіснішими родинними зв’язками, — чоловік, жінка, діти. Житла стають меншими, єдиним — кухонне вогнище.
Свідчення щодо сімейних відносин можуть дати матеріали поселень та могильників. На деяких найповніше досліджених поселеннях, таких, як Андрусівка на Тясмині, Пустинка на Дніпрі, Усове Озеро на Сіверському Дінці, мала сім’я проживала в окремому житлі площею 60—80 м2. Враховуючи, що частина житла використовувалася під худобу та для господарчих потреб, для Проживання лишалося 30—40 м2. У такому приміщенні могли мешкати 7—8 осіб, які й складали малу сім’ю. Це підтверджується також розмірами нар у ряді жител. Одне кухонне вогнище чи піч та спільні нари для відпочинку вказують на те, що мешканці домівок справді складали одну сім’ю. Етнографічні паралелі уможливлюють припущення, що до такої сім’ї входили чоловік, жінка, двоє-троє дітей та один-два самітні родичі (дядько, тітка, рідше бабуся чи дідусь)[384]. Показово, що таке число небіжчиків налічується в окремих склепах-катакомбах басейну р. Молочної та на окремих ділянках грунтових могильників доби пізньої бронзи. Групи (мабуть, сімейні) поховань простежені на могильнику культури Ноуа Острівець Івано-Франківської області (156 поховань)[385]. Особливо цікавий матеріал дає могильник білозерської культури біля с. Широке на Херсонщині, де 128 поховань розділено на окремі ряди з 4—12 могил у кожному (розкопки О. М. Лескова). За антропологічними визначеннями у такому ряду є поховання чоловіків, жінок, дітей, імовірно, членів однієї сім’ї.
Деякий матеріал щодо сімейних відносин містять парні поховання. Дуже багато їх виявлено в індоіранському ареалі на початку II тис. до н. е., коли кожне п’яте поховання було колективним у носіїв катакомбної культури (20 %). Серед них переважають поховання чоловіка й жінки та дорослого з дитиною. Відомі парні поховання чоловіків, але відсутні — жінок[386]. На жаль, антропологічних визначень парних поховань надто мало для певних висновків, крім хіба що про залежність жінки від чоловіка та можливість насильницької смерті жінки по смерті голови сім’ї. Але вже на середину II тис. до н. е. відсоток парних поховань знижується до 0,7 %. Їхня наявність тут може бути пояснена одночасною смертю родичів, оскільки ніяких доказів насильницької смерті одного з небіжчиків немає.
384
Бакланова Е. Н. Крестьянский двор и община на русском севере. — М., 1976.
385
Балагурі Е.А. Указ. соч. — С. 145—154, рис. 1.
386
Рычков Н. А. Опыт статистической характеристики коллективных погребений племен эпохи бронзы // Методологические и методические вопросы археологии. — К., 1982. — С. 91—95.