Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Зернотерки, товкачі та ступки мало змінюються протягом бронзової доби. Виготовляли їх переважно з грубозернистих порід каменю. За формою зернотерки поділяються на овальні, підпрямокутні, зрідка круглі. Вони звичайно складаються із двох плит — нижньої, більшої за розмірами, та верхньої, меншої та вужчої. За доби пізньої бронзи поширюються невеликі ступки на піддоні з ретельно відполірованою поверхнею. З ними, напевне, пов’язані також ретельно зроблені товкачики, орнаментовані канелюрами та хрестоподібно розташованими рельєфними пуп’янками. Існує думка, що у таких ступках перетиралася вохра та інші речовини, які стосувалися культових відправ. Ширше були розповсюджені ступки, виготовлені із квадратних та круглих брил із чашоподібними заглибинами у центрі робочої поверхні. Шерехата поверхня заглибин дає можливість припустити, що такі ступки використовувалися для одержання крупи. Найчисленнішими є знахідки крем’яних серпів. Домінуючим типом крем’яних серпів від початку бронзової доби були масивні знаряддя, які за обрисами нагадували ножі з горбатою спинкою та прямим лезом. На добу середньої бронзи їхня кількість зменшується, а технологія виготовлення удосконалюється та урізноманітнюється, залежно від призначення знаряддя: для збирання зернових, заготівлі зеленого корму для худоби тощо. Серед виокремлених кількох типів найбільшого поширення набувають серпи дзьобовидної форми з розширеною п’яткою, вигнутою спинкою та трохи увігнутим лезом. Рідше трапляються тонкі серповидні знаряддя типу сікачів. За доби пізньої бронзи, крім суцільних серпів, подібних до більш ранніх, з’являються складені з двох-трьох, іноді чотирьох крем’яних платівок, які вставлялися до кістяної або дерев’яної муфти-руків’я. Такі серпи були вигідніші, позаяк заощаджували працю майстра — зламана частина не псувала знаряддя загалом, її легко було замінити новою пластиною-вкладнем. Осередок виготовлення складених серпів розташовувався десь на півдні Правобережної України. Саме там вони збережуться до ранньоскіфського часу, побутуючи уже поряд із залізними.

Кам’яні знаряддя, пов’язані із скотарством, складають, мабуть, найчисленнішу групу. За твердженням трасологів, вони слугували для обробки шкір, кісток, рогу. Насамперед це різноманітні за формою та розмірами ножі. На початку бронзової доби їх виготовляли із крем’яних платівок, а згодом — із відщепів. Деякі з ножів мали виділений черенок, що вставлявся до муфти-руків’я. Загалом же серед знахідок кількісно переважають скребачки. Залежно від конфігурації відщепів скребачки бувають круглими, прямокутними, трикутними та інших обрисів. Як робоча оформлялася вся поверхня або ж її окремі ділянки. Скребла різняться від скребачок лише більшими розмірами. Близькими до них за призначенням були скобелі та струги. Осібну групу знарядь складали різаки, різці та різачки. Для них показові ретельно загострене лезо та навмисне затуплена спинка з протилежного боку. Побутували також знаряддя із залощеним робочим кінцем, оформленим специфічною двобічною ретушшю, що призначалися для свердління отворів.