Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Дякую, — сказала Анніка Джанніні. — Отже, ми дістали підтвердження тому, що доктор Телебор’ян не тільки поширює неправдиві відомості, а ще й переступив закон, видавши журнал, який, за його власним твердженням, має гриф секретності.
— Ми беремо це на замітку, — сказав Іверсен.
Суддя Іверсен раптом насторожився. Анніка Джанніні тільки-но досить незвичним чином жорстко атакувала свідка і вже звела нанівець важливу частину його свідчень. І вона стверджує, що може документально підтвердити всі свої заяви. Іверсен поправив окуляри.
— Докторе Телебор'ян, чи можете ви, виходячи з написаного вами власноручно журналу, відповісти мені, скільки діб Лісбет Саландер пролежала прив’язаною ременями?
— Я абсолютно не пам’ятаю, щоб цифра була такою значною, але якщо в журналі так сказано, я повинен цьому вірити.
— Триста вісімдесят одна доба. То хіба така цифра не має виняткового характеру?
— Так, незвично багато.
— Якби вам було тринадцять років і хтось би більше року тримав вас прив’язаним шкіряними ременями до ліжка із сталевим каркасом, як би ви це сприйняли? Як тортури?
— Ви повинні розуміти, що пацієнтка становила небезпеку для самої себе і оточуючих…
— Гаразд. Становила небезпеку для самої себе — Лісбет Саландер коли-небудь заподіювала собі шкоду?
— Існували такі побоювання…
— Я повторюю запитання: Лісбет Саландер коли-небудь заподіювала собі шкоду? Так чи ні?
— Як психіатри ми зобов’язані вчитися тлумачити картину в комплексі. Що стосується Лісбет Саландер, ви можете, наприклад, побачити на її тілі безліч татуювань і кілець, що теж є самодеструктивною поведінкою і способом ушкодити собі тіло. Ми можемо трактувати це як вияв самоненависті.
Анніка Джанніні звернулася до Лісбет Саландер:
— Ваші татуювання є виявом самоненависті?
— Ні, — відповіла Лісбет Саландер.
Анніка Джанніні знову звернулася до Телебор’яна.
— Значить, ви вважаєте, що коли я ношу сережки і теж маю татуювання на найвищою мірою інтимному місці, то я становлю для себе небезпеку?
Хольгер Пальмґрен фиркнув, але обернув фиркання в кашель.
— Ні, не так… татуювання можуть бути і частиною якогось соціального ритуалу.
— Отже, ви вважаєте, що випадок Лісбет Саландер під поняття соціального ритуалу не підпадає?
— Ви ж самі бачите, що її татуювання гротескні і вкривають значні частини тіла. Це не просто вияв фетишизму в плані краси чи прикрашання тіла.
— Скільки відсотків?
— Пробачте?
— За скількох відсотків татуйованої поверхні тіла це перестає бути фетишизмом прикрашання і переходить у якесь психічне захворювання?
— Ви перекручуєте мої слова.
— Хіба? Як же виходить, що, стосовно мене або інших молодих людей це є, на вашу думку, частиною цілком прийнятного соціального ритуалу, і в той же час зараховується в мінус моїй підзахисній під час оцінювання її психічного стану?
— Будучи психіатром, я, як уже говорилося, зобов’язаний розглядати картину в комплексі. Татуювання — це лише сигнал, один з багатьох сигналів, які я повинен брати до уваги, оцінюючи її стан.
Анніка Джанніні кілька секунд помовчала, пильно дивлячись на Петера Телебор’яна. Потім неквапливо заговорила:
— Але, докторе Телебор’ян, ви почали прив’язувати мою підзахисну ременями в дванадцять років, коли їй ще тільки мало сповнитися тринадцять. У той час у неї не було жодного татуювання, чи не так?
Петер Телебор’ян на кілька секунд загаявся. Слово знову взяла Анніка.
— Думаю, ви прив’язували її ременями не тому, що передбачали, що вона в майбутньому збирається робити собі татуювання.
— Звичайно, ні. До її стану в дев’яносто першому році татуювання стосунку не мають.
— Тим самим ми повертаємося до мого вихідного питання. Чи заподіювала будь-коли Лісбет Саландер собі таку шкоду, яка могла стати підставою для того, щоб тримати її зв’язаною протягом цілого року? Можливо, вона різала себе ножем, або бритвою, або чимсь подібним?
У Петера Телебор’яна на мить зробився невпевнений вигляд.
— Ні, але у нас були підстави вважати, що вона становить для себе небезпеку.
— Підстави вважати. Ви хочете сказати, що зв’язували її, оскільки щось передбачали…
— Ми робимо оцінку ситуації.
— Я вже приблизно п’ять хвилин ставлю те саме питання. Ви стверджуєте, що самодеструктивна поведінка моєї підзахисної стала причиною того, що за ті два роки, поки вона перебувала у вас на лікуванні, ви більше року протримали її зв’язаною. Чи не будете ви такі ласкаві нарешті навести мені приклад її самодеструктивної поведінки в дванадцятилітньому віці.