Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Пробачте, але… — почав Екстрьом.
— Хвилинку. — Вона підняла палець. — Я не заважала вам спокійно висловлюватися протягом двох днів. Тепер моя черга.
Вона знову звернулася до судді Іверсена.
— Я не висувала б перед лицем суду таких серйозних звинувачень, якби не мала вагомих доказів.
— Будь ласка, кажіть далі, — сказав Іверсен. — Але я не бажаю слухати непідкріплених міркувань про змови. Пам’ятайте, що за висловлені в суді твердження вас можуть звинуватити в посяганні на честь і гідність.
— Дякую. Я про це пам’ятатиму.
Вона звернулася до Телебор’яна, якого, схоже, як і раніше веселила ця ситуація.
— Захист неодноразово просив дати йому можливість познайомитися з журналом Лісбет Саландер того часу, коли вона в ранньому підлітковому віці перебувала під замком у вас у клініці Святого Стефана. Чому нам не надали цей журнал?
— Тому що, за рішенням суду, на нього накладено гриф секретності. Рішення було ухвалене як вияв турботи про Лісбет Саландер, але якщо вищий суд скасує це рішення, я, звичайно, надам вам журнал.
— Дякую. Скільки ночей протягом двох років, проведених у клініці Святого Стефана, вона пролежала прив’язаною ременями?
— Я з ходу точно сказати не можу.
— Вона стверджує, що йдеться про триста вісімдесят із семисот вісімдесяти шести діб, які вона провела в цій лікарні.
— Я не можу зараз точно вказати кількість днів, але це, звичайно, перебільшення. Звідки взялася така цифра?
— З її автобіографії.
— І ви гадаєте, що вона зараз може точно пригадати кожну ніч, проведену в ременях? Це ж неможливо.
— Невже? А скільки ночей пригадується вам?
— Лісбет Саландер була дуже агресивною і схильною до насильства пацієнткою, і її, безумовно, доводилося в деяких випадках поміщати в палату, вільну від подразників. Може, мені слід пояснити призначення подібних палат…
— Дякую, у цьому немає потреби. Теоретично в такій палаті пацієнт не дістає жодних чуттєвих вражень, здатних викликати занепокоєння. Скільки діб тринадцятилітня Лісбет Саландер пролежала в такій палаті прив’язаною ременями?
— Мова може йти… приблизно, десь про тридцять випадків за весь час її перебування в лікарні.
— Тридцять. Це ж лише маленька частина від трьохсот вісімдесяти випадків, про які вона говорить.
— Безумовно.
— Менше десяти відсотків від указаної нею цифри.
— Так.
— А її журнал міг би дати нам точніші дані?
— Можливо.
— Чудово, — сказала Анніка Джанніні, витягуючи з портфеля солідну пачку паперів. — Тоді я хотіла б передати суду копію журналу Лісбет Саландер з лікарні Святого Стефана. Я підрахувала записи про пристібання ременями, і в мене вийшла цифра триста вісімдесят один, тобто навіть більше, ніж стверджує моя підзахисна.
Очі Петера Телебор’яна розширилися.
— Зупиніться… ця інформація засекречена. Звідки ви взяли журнал?
— Я його отримала від одного журналіста з журналу «Міленіум». Тобто цей документ більше не є таємним, він просто валяється у них в редакції. Мені, можливо, слід сказати, що уривки з нього публікуються в числі «Міленіуму», яке виходить сьогодні. Тому я вважаю, що суду теж слід дати можливість на нього поглянути.
— Це незаконно…
— Ні. Лісбет Саландер дала згоду на публікацію уривків. Моїй підзахисній нема чого приховувати.
— Ваша підзахисна визнана недієздатною і не має права самостійно приймати подібні рішення.
— До визнання її недієздатною ми ще повернемося. Але спершу розберемося з тим, що з нею відбувалося в клініці Святого Стефана.
Суддя Іверсен насупив брови і взяв простягнутий Аннікою Джанніні журнал.
— Для прокурора я не стала робити копії. З другого боку, він отримав ці документи, що підтверджують порушення прав особи, ще місяць тому.
— Яким чином? — поцікавився Іверсен.
— Прокурор Екстрьом отримав копію цього засекреченого журналу від Телебор’яна під час наради у нього в кабінеті в суботу четвертого червня цього року, о сімнадцятій нуль-нуль.
— Це правда? — спитав Іверсен.
Першим спонуканням прокурора Екстрьома було все заперечувати, але потім він подумав, що в Анніки Джанніні можуть бути докази.
— Я попросив дозволу прочитати журнал, за умови дотримання службової таємниці, — зізнався Екстрьом. — Мені потрібно було переконатися в тому, що історія, розказана Саландер, відповідає дійсності.