Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Це підтверджує думку про те, що «політична частина Мінських домовленостей» формулювалася російською стороною не для того, щоб стати реальним планом врегулювання, а щоб бути зручним інструментом тиску на Київ і європейських посередників.
Принциповим є питання про те, що стане політичним результатом виконання Мінських домовленостей. Варіантів є два, і компроміс між ними просто неможливий: 1) Україна відновлює свій суверенітет над окупованими територіями та інтегрує їх до правового, політичного і соціально-економічного поля держави, або 2) відбувається фактична легалізація маріонеткових проросійських режимів та забезпечення їх доступу до політичних інструментів впливу на центральну владу в Києві.
Деякі ініціативи наших європейських партнерів, що стосуються умов проведення виборів в ОРДЛО та послідовності виконання пунктів домовленостей, вказують на готовність прийняти другий варіант як основу політичного рішення за умови гарантованого припинення вогню на Донбасі. Але цілком очевидно, що такий уявний компроміс не принесе ані розв’язання кризи, ані надійного миру на українську землю.
Можливо, з тактичних міркувань чи під дією «втоми від України» європейські лідери й погодилися б на таку перспективу, але в стратегічному вимірі російський план врегулювання несе значні ризики для європейської та глобальної стабільності. По-перше, десуверенізація України та її включення в зону інтересів Росії кардинальним чином змінили б баланс сил на Європейському континенті. Вже сьогодні економічні, медійні та політичні інструменти дозволяють російському керівництву суттєво впливати на політику деяких центральноєвропейських держав та залучати союзників у середземноморському клубі членів ЄС. За цих умов досягнення повного домінування в пострадянській Євразії поставить європейський ліберальний проект перед найсерйознішим викликом із часів холодної війни. Але є всі підстави сумніватися, що розділені соціокультурними конфліктами і ослаблені соціально-економічними проблемами європейські суспільства зможуть дати на цей виклик адекватну відповідь.
По-друге, цілком зрозуміло, що конфлікт навколо України російський лідер розглядає в категоріях перемоги і поразки. Перемога для В. Путіна означає його право діяти всупереч правилам, можливість досягати своїх зовнішньополітичних цілей силовими методами, підтверджує умовність та абстрактний характер тих цінностей і принципів, які декларують політики Заходу, підвищує самооцінку і мотивацію агресора.
Для просування російських поглядів на ситуацію в АР Крим і на Донбасі та ймовірні шляхи вирішення конфлікту на сході Україні керівництво РФ намагається активно використовувати міжнародні дискусійні майданчики, виступаючи організаторами (співорганізаторами) відповідних комунікативних заходів, залучаючи до участі в них іноземних проросійських політиків і експертів, інших матеріально та в інший спосіб зацікавлених осіб. При цьому спровокований і активно підтримуваний Росією конфлікт на Донбасі російські ідеологи намагаються представляти як виключно внутрішній український конфлікт (або громадянську війну), в якій населення окремих районів Донецької та Луганської областей виборює свої мовні, цивільні та інші права.
Обґрунтовуючи таким чином природу виникнення конфлікту на Донбасі, РФ наполягає на тому, що єдиним можливим варіантом його розв’язання є федералізація України (або, як мінімум, — надання окремим районам Донецької і Луганської областей конституційно закріпленого особливого статусу). Нав’язуючи таку думку у Мінському переговорному процесі, російська сторона підштовхує європейські країни, які виступають контрибуторами безпеки, розділити з РФ відповідальність за втручання у внутрішні справи незалежної держави.
Слід лише нагадати, що ні Крим, ні Донбас за всі роки перебування у складі незалежної України не мали сепаратистських намірів, відповідні рухи й ідеології на цих територіях не підтримувалися широкими верствами населення, не виникало конфліктів на етнічному або конфесійному ґрунті. Криза влади 2013 р. та втеча з країни В. Януковича і його поплічників не призвели до розпаду державності або громадянського конфлікту. У найкоротші терміни були проведені вільні демократичні вибори глави держави, переобраний склад Верховної Ради України, після чого політичний процес увійшов у нормальне конституційне русло. При цьому дестабілізація ситуації у Криму і на Донбасі відбувалася за однаковим сценарієм за підтримки збройних сил РФ і з використанням завчасно утвореної доволі розгалуженої агентурної мережі.