Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

На початок бронзової доби уже були відомі усі головні засоби обробки кременю: різноманітна ретуш, шліфування, полірування, пікетаж тощо. За доби ранньої бронзи спостерігається їх удосконалення. Цей час, мабуть, слід уважати апогеєм кременеобробного виробництва. На середину II тис. до н. е. головні технологічні прийоми обробки кременю досягли своєї довершеності й фізичні можливості мінералу були вичерпані. Уже тоді в окремих регіонах помітні ознаки занепаду цього виробництва. Трапляються знаряддя з недбалою ретушшю, яка вкриває не всю поверхню, а лише окремі ділянки — кут, лезо, один робочий бік тощо. Погіршується якість шліфування, рідким стає суцільне шліфування, частіше шліфують лише робочу частину. Процес якісного та кількісного занепаду виробництва крем’яних знарядь триває. Їхнє місце поступово займають бронзові. Втрачається престижність крем’яних речей, що призвело до погіршення технології їх виготовлення. Степові племена на базі Кавказького, Карпато-Балканського та місцевого Донецького гірничо-металургійних центрів поступово нарощують виробництво металевих знарядь. Але у Північній Україні, віддаленій від головних осередків металургії та багатій практично невичерпними покладами кременю, провідний виробничий реманент лишається кам’яним майже до кінця бронзового віку.

За доби пізньої бронзи кількість кам’яних знарядь скорочується ще більше, та деякою мірою вони ще побутують на всіх теренах України. Лише на початку раннього залізного віку виробництво кам’яних знарядь, за винятком зернотерок, практично припиняється. Лише на Волині та у носіїв висоцької культури відомі на цей час крем’яні вироби. Таким чином, протягом бронзової доби кам’яні знаряддя відігравали значну роль у побуті та господарстві племен України. Для їхньої характеристики важливо уявити історію технології обробки кременю, яка пройшла у своєму розвитку ряд етапів. Виділено первинну та вторинну стадії обробки. За енеоліту та ранньобронзової доби побутувала так звана пластинчата техніка. У місцях залягання кременю майстри заготовляли різні за розмірами та формою пластини, відколюючи їх від жовен. До селища приносили лише пластини, а відтак із них виготовляли різноманітні знаряддя. Найбільшого поширення пластинчата техніка набула у племен, що населяли лісостепове Правобережжя. Одночасно з пластинчатою розвивається й техніка збереженої основи, пов’язана з масовим використанням тесел та сокир. На вироблення цих знарядь йшла велика кількість жовен. У такому випадку первинна обробка полягала у відборі найбільш відповідних за формою до запланованої речі шматків та сколюванні з них зайвих частин. Ця техніка відома в усій Центральній та Східній Європі. Польські археологи вважають, що її виникнення зумовлене значним розвитком землеробства, зокрема підсічного, для якого потребувалось безліч сокир. Побутує думка, що техніка збереженої основи пов’язана з появою та розселенням племен культури “бойових сокир”, яку іменують також культурою шнурової кераміки. На значній території Правобережної України ця техніка існує до кінця бронзової доби.