Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, наслідком аґресії є включення до імперії інших неімперських народів, як із ними? З ними просто – вони повинні стати, в усіх можливих відношеннях, частиною імперії; тобто – орґанічно включитись до неї. А це передбачає щодо них подальшу аґресію з боку імперії, «мирну» якщо хочете: мовну, культурну, економічну, політичну, демографічну, ґенетичну тощо. Отже, можна сказати, що по завершенні аґресії військової, наступає черга отих, інших; так це й запишемо:
2. Освоєння або переварення захоплених військовою агресією народів, потребує подальшої аґресії: політичної, економічної, мовної культурної, демографічної та ґенетичної… В імперії все має бути аґресивним: політика, економіка, мова, культура, релігія тощо.
Не випадково сучасний чеський письменник Мілан Кундера писав навіть про «аґресивну сентиментальність Достоєвского», і дійсно… Для тих, хто не тямить читати проміж рядків, радимо заглянути до його «Днєвніка пісатєля», – з нього ви чітко засвоїте всю його всебічно аґресивну ідеологію.
Оте стале поширення, як і стале перетворення підкорених народів і націй на манкуртів – імперських люмпенів, дає підстави проводити далеко ідучі паралелі. Бо, так само як імперія діє в людстві – діє рак або канцер в орґанізмі. Так само поширюється імперія та переробляє клітини людства, окремих людей різних народів, на єдиний зразок, яловий та асоціальний. Та має успіх тоді коли підірвана імунна система народу – національна культура, національний світогляд, врешті – національна ідея.
Імперії – то свого роду ракові пухлини людства. Але, імперська аґресія на поширення за рахунок інших – осуджується міжнародним правом, а коли його ще не було, засуджувалась суспільною думкою вільних народів, як звичайний брутальний пограбунок. З цієї причини для аґресії завжди потрібне якесь, хоч би й формальне, хоч би й брехливе, – а виправдання. З ним і свої аґресори воюватимуть сміливіше, і слабодухі здаватимуться легше. Всю систему, пов’язану з таким «обґрунтуванням» та «виправданням», – будемо надалі називати маскою.
Загально, російська державність нараховує ряд окремих етапів, які дуже чітко та неспірно можуть бути виділені та датовані. Це, власне, Московія, існування якої доцільно відраховувати від знаменної дати падіння Візантії – 1453. Саме з цього часу вона, так би мовити, усвідомлює своє імперське призначення. Вона проіснує 268 років, до часу, коли Пєтр I 1721 об’явить про перетворення Московії на Російську імперію. Її ми будемо називати Першою російською імперією, бо через 140 років, 1861, вона зазнає таких змін, що дасть підстави говорити вже про Другу російську імперію 1861–1917, яка протягне вже тільки 56 років. По ній, 1917, наступить черга Третьої російської імперії, що більшу частину свого часу відома під прикриваючою назвою СССР – Союз Совєтскіх Соціалістічєскіх Рєспублік. Вона проіснує аж до 1991. Після неї полишається Четверта (1991-???).
Тут варто буде звернути уваги на деякі цікаві обставини. Нагадаємо ще раз. Розглядаючи процес змін Російських імперій в часі, ми спостерігаємо понад важливу обставину: кожна наступна імперія (до Третьої) живе приблизно вдвічі менше попередньої. А от СССР прожив аж 74 роки – більше ніж його попередниця, – в чому справа? Секрет – простий: попереднім Росіям ніхто не допомагав, бо тоді Захід іще так не деґрадував розумово. Як ми бачили, Совєцький Союз мав би всі шанси завалитись десь 1941–1945, та… Його витягли за вуха з прірви історії саме західні «демократії»; та продовжують іще більше активно рятувати після 1991. Ота розумова деґрадація Заходу не є ні вигадкою, ні знахідкою автора. Про нею як же проникливо писав іще найвидатніший з політиків епохи Других Визвольних Змагань – Головний Отаман Симон Петлюра:
Тероризована більшовицькою загрозою Європа готова була допомагати таким безнадійним авантюрам, як спроби Дєнікіна – Вранґеля, і свідомо закривала очі свої на криваву боротьбу України, Білорусі, Дону, Кубані, Грузії та інших народів Кавказу. Зачарована споминами про колишню могутню Росію, великодержавна Європа не хотіла допомогти надмірним змаганням народів, що творили власні демократичні держави і спільними силами бажали спинити криваву хвилю комуністичного імперіалізму московського.