Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, найбільш цікавою у цьому, є, мабуть та обставина, що вік кожного наступного втілення російської імперської ідеї – імперської державності, – помітно скорочується з часом.
Подивимось, саме на це. Якщо Московія проіснувала, скажімо, 241 рік, то Перша російська імперія – тільки 140 років, а Друга – й усього 56 років, – дивно… Але, згідно подібній прогресії Третя російська імперія – Совєцький Союз, – мала би не пережити Другу світову вйну (яку, до речі – сама й підпалила, як і Першу), але… Сучасне людство стало настільки могутнім, що тепер є в стані затримувати й дію законів історії. Третю російську імперію, попри її остаточну потворність, турботливо врятували союзники у війні проти Німеччини, Англія і США, великого розуму світові тим не явивши. Бо, це вони нав’язали своїм народам атомове протистояння, що загрожувало вже самому існуванню людства, та ще й півстоліття гонитви озброєнь. Вони можуть дякувати за це персонально Черчилеві та Рузвельту, двом чи не найбільш обмеженим та недолугим політикам ХХ ст.
Цікаво, а що воно буде з Червертою російською? – час подумати і про неї, чи не так?
Покищо, ствердимо це, Росія змінилася далеко не на ліпше, хоч і вчинила у себе плюралізм та демократію. Бо цей плюралізм є однодухий щодо тих самих імперіалістичних цілей: аґресії та ґеноциду. За якихось вісім років сталися дві масштабні ґеноцидні аґресії Четвертої імперії проти малої Ічкерії, істотно зменшивши ґеноцидом чисельність чеченського народу. За це так званий «цивілізований світ» простив їй 100 млрд. доларів США боргів, іще з Третьої імперії. Та надав до них іще 100 млрд.; яких теж, у жодному разі, повернено не буде. Цікаво, чи цей набрід західних недоумків – дозволить себе остаточно «похороніть», як це їм грозився іще їх Н. С. Хрущов?
Наостанок пригадаємо чи не цікавіше щодо отiєї зміни імперій, яка весь час прискорюється. Це мудрі слова нашого великого мислителя Івана Франка (1856–1916). В 1905 українська молодь почала була надмірно обнадіюватись можливістю політичних змін на краще в Росії. Він і вилив на неї холодний душ у своєму листі до «Літературно–Наукового Вісника», де написав чітко і ясно:
Вистачить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею, ідею нероздільності і єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища «русскаго» народу, – і маємо знову продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для «добра» центру, маємо національний автократизм у ліберальнім і конституційнім плащі. Таке щось не застаріє – поки житиме Росія…
Бо стоїть вона не так на великодержавності, як на расизмі та ґеноциді.
Доповнення 1. Імперія як така
Розберемося в тому, що то є імперія в загальному, відволікаючись від конкретики: імперія як така. Визначення буде, за необхідністю феноменологічне, тобто, засноване на легких для спостереження рисах, властивих всім імперіям.
Перше, що тут впадає у вічі, це буде територіальне поширення, а як на землі поруч з імперським живуть ще інші народи, то це поширення неодмінно пов’язане з аґресією. Це поширення ведеться ще від виникнення поділу культур на землеробні осілі та твариницькі кочові. Бо, як оті кочові ґрунтуються на пасовиськах, що не можуть бути штучними, та терени яких завжди є обмежені, то землеробні культури бувають і від початку орієнтовані на поширення (див. книга I, розд. I, Доповнення I). Що ми й бачимо на конкретних прикладах. Отже, імперія, це державне утворення, яке не має сталих кордонів: весь час поширюється. Коли таке поширення владою історії припиняється, – це є кризовий стан імперії; після цього вона може й розпастись. Тобто, це є, образно кажучи, такі собі ракові пухлини на тілі людства. Звідси маємо:
1. Імперія, це таке державне утворення, для якого засобом існування є аґресія. Не те, що розвивається в собі, власними ресурсами, а – хижак, аґресор.