Аналітична історія України

З отим «западно–русскім» – полишимо на совісті автора. Адже, ні його історії, ні йому, – не потрібно акцентуватись на тому, що Росія пішла бути саме зі сходу, з Владіміра, Мурома та Суздаля, а все західне – то лише продукт наступної аґресії. Та й щодо отих 33% «вєлікорусскіх» – аж ніяк не можна мати певності. Бо перебрехування чогось там, хай і повністю безглузде, та додача універсального закінчення «-ов», – іще ніяк не ґарантували російського походження (далебі, – «вєлікорусского»).

Прикладів цього можна навести безліч. Бо ті ж петровські «боярє Шафірови» – то колишнi жидівські Шапіро, які–небудь російські ж Буйносови, – від жида Бейнуса, Щеголєви – то колишні Шіг–Алєєви, а російські Кірсанови – від стовідсотково тюркського імені Кірсан; так само Турґєнєви – від монгольського «туреґен» – швидкий, (звідти ж походить назва таргана). Добре відомо, що російські Карамзіни – то лише татарські Кара–Мурзіни. Ряд «російських» прізвищ – є перекладами: Златогорови – то колишні Ґольдберґи, Золотови – Ґольдмани, Сереброви або Серебряниє – то Зільбермани, Нємцови–Дейчі, Соболєви – Цобелі і т. п. Такий список можна було би тягнути в нескінченність.

Таке постійне поповнення правлячої еліти Бог зна ким та Бог зна чим, особливо посилювалося в такі епохи «оновлення», як епоха Пєтра I, та часом викликало незадоволення вже устаткованої, старої еліти. Яка вже давно змінила прізвища на зросійщені, придумала собі належну родословну (неодмінно – від Рюрика), та – не тільки. За кілька поколінь навіть сама увірувала в неї.

Як виникали подібні родоводи, ми добре знаємо з прикладу Івана III, який пiсля падіння Візантії 1453 полишився «єдіним ґосударєм правой вєри на зємлє», та вирішив із цієї нагоди продовжити свій рід та родовід – далі, за Рюрика. Був собі, мовляв, такий усім відомий римський (так, так, обов’язково, з того, іще першого Риму) імператор Авґуст, а у того імператора Авґуста був рідний брат Прус (звісно, такого ніколи не було), а вже від того брата Пруса згодом пішов бути Рюрик. А вже від Рюрика, через недолугого Ігора – пішли й князі Московські, а від них уже й Іван III – «єдіний православний ґосударь на зємлє».

Вся ця дурна бовканина наводить на думку, що й отого Рюрика взагалі ніколи не було; а, як і був – то до всього поостаннього жодного відношення не мав, але… Це вже не є предметом нашого дослідження.