Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Слідство продовжувалося й потім, робились нові нарахування: 162 тисячі, потім іще 285, потім іще 100 тисяч.
Та, все марно, всі крадіжки прикривав цар.
Під усе останнє був і родовід «свєтлєйшеґо ворюґі». Першим (чи ні?) заплямував себе брехнею цар, «вєлікій рєформатор» Пєтр I. При наданні дрібному базарному крадійкові «княжєского званія», він особисто вручив йому диплом, де чорним на білому значилося, ніби новий князь походить не з московського базару, а «із фаміліі блаґородной літовской». Це визначило подальший шлях пошуків, та є ще цікавіший документ від 1707, укладений, ні більше, ні менше, як цілим «З’їздом литовської шляхти». Про те, що цей всім відомий покидьок без роду–племені, – є насправді роду–племені, бо є «нашої батьківщини князівства Литовського сином».
Під цією завідомою брехнею підписалося мало не півсотні (46) «наізнатнєйшіх шляхтічєй». Цікаво, хто ж це були, оті «наізнатнейшіє»?
Походив він, за цією версією, з роду таких собі Менжиків, поріднених з литовськими королями, а ще раніше – з князями ободритів, а з цих спільних предків вийшов і рід Рюрика. Просто і красиво. Нічим з отим «братом Прусом».
А потім, року 1664, під – час російсько–польської війни, його батько – Даніла Мєнжик, – потрапив до російського полону та прийнявши російське прізвище Мєншіков – пішов служити цареві Алєксєю Міхайловічу, батькові царя Пєтра.
От така, як бачите, нескладна історія. Ні в чому не гірша від родоводу Івана III від Авґустова брата Пруса, який ніколи не існував. А тому можна й не мати великого сумніву, що подібне благородне походження було в російському дворянстві не виключенням, а радше правилом.
Історія відмітила, шкода, що знатний помічник реформатора не умів ні писати, ні читати. З цього приводу зауважимо, що сучасні його апологети, оті самі – від «узятого штурмом Батурина», – задають риторичне запитання, та самі на нього й відповідають; це цікаво.
Як могла неписьменна людина вирішувати справи настільки великого масштабу? Його відрізняли: неабиякий розум, чіпка пам’ять, здатність тримати в голові всі подробиці багаточисленних вказівок, розпоряджень та обов’язків; його виручав здоровий глузд, що заміняв йому ученість та освіту.