Там, де козам роги правлять

Дружні стосунки між Мацурою й Едеком помітили інші робітники. Старого скрізь поважали, його думка про людину мала неабияку вагу. Тож нічого дивного, що на вирубці мазури стрічали Едека щораз привітнішими усмішками. Хоч це й не перешкоджало їм пускати шпильки, що Мацура наполегливо шукає зятя, от, мовляв, чого він так зацікавився молодим трактористом.

З дочкою Мацури сталася якось історія, що добряче насмішила лісову братію. Одного разу старий лісоруб дорікнув Едекові, що він ніколи в неділю не загляне до їхнього села, це ж недалечко. А варто було б, адже такому молодому парубкові, певно, все-таки сумно без дівчат. У їхньому селі дівчат багато, і все одна в одну — здорові, гарні.

— Це у вас там є дві молоді вчительки?— згадав Едек зустріч у Піші.

— І вони, й багато інших. Такі дівки, аж старий молодіє...

— Бачив я кількох у лісі, коло шосе, як насіння збирали. Одна й справді була гарна.

— Ну от, заскочив би, може, поцілувала б котра.

— Якби та чорна, то варто було б.— Юнак засміявся. Гарна, коса виглядає з-під червоної пустки, а як засміється — зуби так і блищать...

— От бачиш, а якби...

І раптом старий замовк, почав завзято смоктати погаслу люльку, зате всі інші лісоруби вибухли сміхом, аж луна лісом покотилась, а білочка на дереві поблизу випустила з переляку смачну ялинову шишку.

— Ха-ха-ха! Ну, Мацура, ми розкажемо, узнає Каська, як ти сватав тракториста, закликав на поцілунки... Ха-ха-ха! До власної дочки!

— А бодай вас!

Мазур схопив сокиру і подався до найближчого дерева, позначеного на зруб. Рубав, аж тріски летіли на всі боки і луна глухим гуком котилася по лісі.

А лісоруби довго ще не могли заспокоїтись.

Едекові було добре в цьому дружному гурті. Люди спокійні, роботящі, може, здавалося йому, надто поважні, дуже мало сміялися, але хто ж у тому винен. Хтось із них завжди супроводив його, сидячи високо на причепі, а потім допомагав розвантажувати дерево біля шосейної дороги. Звідти вже в будь-яку пору — зима не зима — його легко буде забрати. А зараз треба користатися з гарної погоди і вивозити тракторами, скільки можна, з лісу.

Тепер для Едека дні минали швидше, а ночі були спокійніші. Стомлений, він тільки падав у ліжко і одразу ж засинав кріпким сном. Ніколи було обмірковувати, боятися, згадувати. Не те, щоб він забув історію з Красавчиком, о ні — часто, бувало, стискував губи так, що вони аж біліли одною вузенькою лінією, а на лобі виступав холодний піт. Це тоді, коли в голову раптом стукала думка, що він, може, вбивця, що рано чи пізно його схоплять, перед ним немає майбутнього. Дедалі частіше думав, чи не краще було б піти і в усьому признатися самому, ліпше це, аніж оті внутрішні муки, постійний страх і пригніченість. Він знову завзято працював, гарував з тим деревом як несамовитий, аби в напруженні про все забути.

Часто з ним їздив Міхал, молодий лісник. Він тимчасово заступав сусіднього лісника, а тепер уже повернувся й пособляв панові Гасинцю, у якого було велике і дуже важке Лісництво, хоча воно завжди посідало перше місце в усьому районі.