Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Мав фантастичне почуття гумору! Був затятим слідопитом. Організовував мандрівки рідним краєм. На уроках хімії любив «хімічити» - експериментувати. Не раз ми, дівчата, вівкали на уроках, зненацька перелякавшись маленького «феєрверку» з колби. Одночасно був дуже строгий. І ми його, поважаючи, таки добряче боялися. Жодного панібратства у школі від жодного учителя ми не знали.
Онуфрій Йосипович живе в Розтоках. Його донька Тетяна (колишній учнівський президент клубу інтернаціональної дружби) вже 30 років учителює в Розтоцькій СШ. Отакі батьки і діти!
Юрій Семенович Кифа - учитель української мови і літератури. Народився 3 травня 1943 року в селі Шепіт Путильського району - помер 4 червня 1999-го. Похований у Розтоках.
Любов до народної мудрості мені прищепив саме він - Учитель з Великої букви, який ніколи не вчив мене (у прямому розумінні). Але це був учитель над учителями. Його особиста бібліотека налічувала кілька тисяч книжок. Знав усе! Листувався зі мною до самого закінчення університету. І Гончарів «Собор» дав мені прочитати саме він. На канікулах, здається, після першого курсу університету. Я пам'ятаю ту синьо-зелену обкладинку серії «Романи і повісті», яку Юрій Семенович дуже просив не показувати мамі. І «Неопалиму купину» я читала саме у нього вдома. А що вже він знав світове образотворче мистецтво! Альбоми, каталоги, журнали... До нього можна було прийти - і забути, на якому ти світі, яка пора року, день, година. Книжки тебе затягували, як вирва. Та чого не міг дати жоден тоді учитель - це вміння слухати життя. Саме Юрій Семенович Кифа навчив мене нотувати не тільки в пам'яті, а насамперед на папері сталі вирази, прислів'я, звороти усного народного мовлення. У мене в Розтоках ще зберігаються картотеки почутого і записаного від людей, досі не використаного. Бо, на жаль, я ніколи не зазираю під час написання книжок до тої «криниці». Я поки що послуговуюся пам'яттю. Проте моя пам'ять - це дзеркало отих білих нестандартних листочків, вирваних із блокнотів неформатного стандарту, де записано слова, вирази, приказки. Із транскрипцією. Наголосами. З указаними носіями цього багатства, датою і місцем запису. Колись ми задумували з моїм учителем видати книжку із його і моїми записами народної творчості, зібраної саме в Розтоках. Дещо я вже оприлюднила устами своїх персонажів. Проте маю надію, що колись таки спроможуся на оприлюднення всього того масиву мовного багатства, яке зберігається в мене і яке, сподіваюся, зберігають правонаступники спадщини Юрія Семеновича Кифи.
Дуже строгою вчителькою ботаніки та біології була у нас Ніна Сидорівна Матійчук, яка щодня долала добрих п'ять кілометрів туди і назад із сусіднього села через Черемош, з Івано-Франківської області. Пригадую кумедні картини десятого класу, коли нас на уроках біології, під час вивчення проблеми людини, її розмноження і т. і. розсаджували за парти окремо - хлопців і дівчат. У десятому класі! А ще пригадую, як ми скрупульозно вираховували на уроках раціон для великої рогатої худоби. З формулами, калоріями і т. д. Можливо, саме під впливом Ніни Сидорівни Матійчук багато випускників Розтоцької школи здобули фах зоотехніків, агрономів, ветеринарів.
Ніна Сидорівна дотепер мешкає в сусідній області, але, на жаль, літня повінь 2010 року, відсутність телефонного зв'язку і дороги не дали можливості ні мені, ні моїм батькам уточнити деякі моменти її біографії, адже вона вже давно не працює у нашій школі, має за плечима близько 80-ти років. Проте я пам'ятаю, що Ніна Сидорівна родом із Донецької області. Закінчила у Києві «Голосіївську» сільськогосподарську академію, працювала в колгоспі секретарем парторганізації, а далі - багато років учителем біології в буковинських Розтоках.
МОЯ ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Бог на світі є. І я черговий раз переконалася в цьому у липні 2010 року.
Останніх років п'ять я безуспішно намагалася розшукати свою першу вчительку Марію Федосіївну Мазурик. Ні моя вперта настирливість, ні телефонні пошуки, ні наша міліція, ні «Ключовий момент», ні преса, ні... ні... не змогли впродовж багатьох років зробити таку дрібничку: на просторах великої, але все-таки осяжної і реєстрованої нашої України розшукати Вчителя від Бога. Людину, яка, поклавши мені в руки залізне перо дерев'яної чорнильної ручки, а заодно - фарфоровий біло-фіолетовий каламарик у виїмку дерев'яної парти, навчила так те перо тримати, що, певно, й умру із ним - прирослим уже не до руки, а до душі Словом, яке випурхнуло з-під того пера.