Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Воно виявилось життєздатним, зійшло, і згодом гвоздика розквітла.
Та ці квіти замість чисто-білого кольору, якою була подарована Маргаритою квітка, мали посередині червону, аж криваву пляму, чого у місцевих гвоздиках досі не водилося.
Ці плями були ніби ознакою крові Орландо, пам'яттю про принесене ним у жертву щастя цілого життя, як повелів обов'язок істинно віруючого християнина.
І ось укладачі герба врахували цей великий подвиг і помістили забарвлену його кров'ю квітку в герб тієї, котра була для нього дорожча над усе на світі.
Підсумовуючи, скажемо, що і в Іспанії гвоздика має для молодих людей не менше значення, аніж в Італії, особливо ж у Валенсії, де її змушують цвісти цілорічно.
Найбільшу цінність вона має тут у грудні, коли за одну квітку галантні кавалери часто платять по 6 реалів і більше. Подарувати таку квітку в цей час чарівній доньї вважається вершиною люб'язності.
Ці гвоздики, хоча й усі червоні, мають, однак, кілька різних відтінків, котрі правлять для закоханих іспанців засобом переговорів про побачення. Виходячи з церкви, чарівна донья, ніби ненароком, відкидає край своєї мантильї й показує своєму аморозо, що пильно стежить за нею, пришпилену на грудях гвоздику, за відтінком якої той дізнається про час, коли можна буде зустрітися з нею.
Дуенья, яка супроводжує її, вдає, ніби нічого не помічає,— бо й вона була молодою, й вона свого часу перемовлялася з допомогою гвоздики...
Дивовижний, незрівнянний за своєю ніжністю запах фіалки й приємне поєднання лілового забарвлення квітки із соковитою, яскравою зеленню листя з давніх-давен зробили маленьку фіалку улюбленицею людини.
Квітка імператриці Жозефіни й емблема наполеонідів — фіалка
Як оповідає східна легенда, фіалка виникла із вдячних сліз Адама, коли архангел Гавриїл приніс йому на острів Цейлон радісну звістку, що Господь простив йому гріхи.
Інша легенда свідчить: одного разу бог сонця Аполлон переслідував своїми пекучими променями чарівну дочку Атласа, нещасна дівчина звернулась до Зевса, благаючи сховати й захистити її. І ось великий громовержець почув її благання, перетворив дівчину на чудесну фіалку й сховав у затінку кущів, де вона з того часу щовесни розквітає й виповнює тонким ароматом небесні гаї.
Тут, може, ця прекрасна квітка залишилась би назавжди й ніколи не потрапила б до нас на землю, якби Прозерпіну, дочку Зевса й Церери, не викрав несподівано Плутон якраз тієї хвилини, коли вона в небесному гаю збирала фіалки. 3 переляку вона впустила з рук зірвані нею квіти на землю... ось від цих фіалок й народилися ті, що ростуть у нас і донині.
Пов'язана із спогадами про викрадення Прозерпіни Плутоном фіалка вважалася у греків квіткою смутку і смерті, нею прибирали і смертне ложе, й могили молодих, дочасно померлих дівчат.
Та з іншого боку, як подарунок Прозерпіни, як звістка, котру та щовесни подає своїй матері Церері, вона для греків — символ пробудження природи і водночас девіз Афін, котрі Піндар оспівував, як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.
Вінками й букетами з фіалок греки любили прикрашати і себе, і своє житло, і статуї домашніх богів, а також увінчували ними щорічно на день весняного свята трирічних дітей, знаменуючи цим, як свідчить Пасхалій, що беззахисні для них роки минули, і віднині вони вступають у життя маленькими громадянами.
Узагалі, фіалка — улюблена квітка давніх греків.
Гомер, бажаючи якнайяскравіше змалювати всю чарівність гроту німфи Каліпсо, каже, що він був уквітчаний такими чарівними фіалками, що навіть Меркурій, котрий вічно поспішає й ні перед чим не зупиняється, не міг не уповільнити свого кроку.
Не менш, ніж греки, фіалкою цікавилися й римляни.
Вони вживали її, як цілющу траву, а також додавали в вино, котре називали весняним напоєм.
Без фіалок не минала жодна радісна подія, жодне релігійне свято, а тому околиці Риму, як і околиці Афін, перетворилися на плантації фіалок, на що Пліній нарікає, зауважуючи: римляни краще б вчинили, якби замість марних квітів садили б маслинові гаї.
Їх оспівували кращі римські поети, а Генуя навіть карбувала фіалку на своїх монетах.
З фіалкою ми зустрічаємось і в легендах давньовендської міфології, де їй надають магічних властивостей.
Похмурий вендський бог Чорнобог, свідчить одна із тих легенд, мав чудовий замок і чарівну дочку.
Та ось прийшли християнські проповідники: вони знищили його силу, перетворили чудовий замок на скелю, а красуню-дочку на фіалку, котра розквітає лише раз на сто років. І кому пощастить зірвати ту фіалку, той візьме шлюб із найбагатшою, найпрекрасні-шою нареченою країни й стане найщасливішим серед людей.