Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Того ж вечора паж відійшов, висловивши перед смертю бажання, щоб в труну йому поклали й гвоздику.
І подібних сцен тоді було чимало.
Таке значення гвоздики в історії Франції. Не менш цікаву роль відіграє вона і в інших державах.
В Англії вона з'являється лиш у XYI столітті й одразу ж завойовує симпатії на троні сущої на той час королеви Єлизавети й усієї англійської аристократії. Квітку вирощують в садах і в теплицях. Королева Єлизавета не розлучається з нею ні в будній час, ні на урочистостях. Її приклад, звичайно, наслідує й увесь двір.
За квіти її платять величезні, як на той час, гроші — по гінеї за квітку, а невеличкий вінок із гвоздики для герцогині Девонширської, що забажала прикрасити голову цими квітами на день якогось придворного свята, обійшовся їй не більше і не менше, як 1 000 карбованців.
Цікаво, що гвоздика — улюблена квітка й теперішньої герцогині Девонширської, котра, як розповідають, не тільки завше носить букетик цих квітів, але вони ще прикрашають усі кімнати її помешкання й навіть обідні столи.
Перший почав розводити гвоздику в Англії придворний садівник Герард, котрий одержав її із Польші. Це було в 1597 році. А в 1629 — число її різновидів в Англії виросло вже до 50, котрі уславлений її вирощуванням садівник Паркінсон розділяє на махрові — carnation і дрібні, прості gilly flowers. Серед цих сортів особливо славився на той час sweet William, названий ним так на честь Шекспіра, котрий у своїй «Зимовій казці» зауважує устами героїні:
«The fairest о'the seasod
Are our carnations and streaked gilly flowers».
(Найчарівніші літні квіти — це махрові гвоздики й пістряві гвоздики).
Гвоздику не раз згадують й інші знамениті англійські поети: Чау-сер, Мільтон, Спенсер, і, оспівучи флору, вони ніколи не_проминають нагоди оспівати й цю чарівну квітку з її божественним запахом.
«The pink of smells divine...»
Будучи у Франції, а особливо в Англії, улюбленицею, головним чином, вищих, багатих, прошарків суспільства, у Бельгії, навпаки, вона стала улюбленицею бідняків, квіткою суто народною.
Тут догляду за нею присвячували усі свої короткі відпочинки шахтарі, трудівники, котрі день і ніч працювали в кам'яновугільних копальнях. Квітка ця була для них відрадою в їхньому безрадісному житті, і, виходячи з підземного мороку, звідти, де їм щохвилини загрожувала смерть, на світ Божий, вони з любов'ю зупиняли свій погляд на чарівній квітці, котра немов промовляла, що й для них існують радощі. Доглядаючи гвоздику, вони намагалися удосконалити красу її форм та відтінків і цим самим перевершити квіти сусідів.
Серед них виникло навіть своєрідне суперництво, що заповнювало порожнечу їхнього буденного життя, створювало у ньому якусь нову мету, нову розвагу. Пиятика, розгул, розпуста — усі ці неминучі супутники безрадісного існування Помітно ослабли, а в деяких випадках і зовсім зникли; таким чином скромна квітка зробила те, чого в інших державах не можуть досягти жодні проповіді, жодні добрі наміри.
Ця пристрасть до гвоздики збереглась серед простолюдинів у Бельгії й до цього часу, і не лише збереглась, але й поширилась на ті верстви, котрі нею раніше не цікавились. Гвоздика тут — предмет дбайливого догляду не лише вуглекопів, але й інших робітників. Тепер культура її проникла до найвіддаленіших куточків Арден, і кому доводилося бувати де-небудь у Спа, Верв'є і навіть Ахені, той, я впевнений, був вельми вражений, побачивши на вікнах кожного маленького робітничого будиночка, кожної бідної халупи гвоздики, причому таких рідкісних різновидів і сортів, котрі рідко зустрінеш навіть у зразкових садівничих закладах. Ці, чудові квіти через бідність їхніх власників висаджені не у пристойні вазони, а в прості черепки, проте цвітуть розкішно.
Взагалі гвоздика стала тут символом упорядкованого домашнього вогнища, батьківської любові й турбот; і молодий робітник, приїхавши на чужину для тяжкої праці, зустрічаючи тут цю квітку, завжди згадує отчий дім. Благословляючи, мати завжди підносить синові букетик гвоздик, як єдиний скарб і прикрасу, що вона може дати йому; він, у свою чергу, садить кущик гвоздики на її бідну могилу як останній знак глибокої синівської любові. Букет гвоздик — перший подарунок, перший прояв кохання молодого трудівника у стосунках з нареченою.
Усе це — причина того, що на багатьох картинах старовинних голландських майстрів ми раз у раз бачимо жінок з букетом гвоздик у руках, а на одній із картин у Феррарському соборі помічаємо з букетами цих квітів навіть святих. Зображення гвоздики зустрічається нарешті, й нерідко, і на знаменитих брюссельських мереживах, особливо ж недорогих.