В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
«…Полковники з старшиною часто приходячи до гетьмана з жалями оповідали, що пристави коло тої фортифікаційної роботи козаків палицями по голові б’ють, вуха шаблями обтинають і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши доми свої, косовицю і жнива, зносять тяготу і спеку на службі царського величества, а там великоросійські люди дома їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшину б’ють смертним боєм».
А те, що Петербург зведений на козацьких кістках, — доказаний і незаперечний історичний факт. Полковник Іван Черняк залишив таке свідчення про «канальні» роботи на Ладозі, до яких були приневолені 10 тисяч синів України:
«Велике число козаків хворих і померлих знаходиться, і щораз більше вкорінилася гарячка і опух ніг, і мруть з того».
На рідну Україну повернулася з третина тих нещасних, більшість же знайшла собі останнній притулок у північних мочарах і болотах. 1716 року десять тисяч козаків вислала копати канал Волга — Дон, згодом ще додали поповнення. Інший великий загін будував укріплені лінії на Кавказі, над Тереком.
Замість того, щоб боронити від ворогів Україну своїм військом, Росія, навпаки, для своїх завойовницьких устремлінь до Чорного і Балтійського морів настійно залучали козацькі сили. Також козаки були вимушені скроплювати своєю кров’ю простори Лівонії, Литви, Польщі, Саксонії.
Про нищівний наступ царя на українську державність гетьман Іван Мазепа з болем говорив восени 1708 року, звертаючись до війська, коли вперше відкрив йому свій виклик деспотичному поневоленню:
«А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха людина до нас от самого царя того; бо ви бачите, що він походить от коліна, вибраного народом з дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену карає народ той своєвільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти і перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід? Та й справді за таких її уважає, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського із скаргою на зухвальства та звірства, чинені безустанно народові от військ московських, і з проханням потвердити договірні статті, при відданні Хмельницького уложені, яких він ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв поличниками й тюрмою і вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею».
Справді бо-влада такого могутнього гетьмана, яким утвердив себе Іван Мазепа, була все ж ілюзорною, бо була утяжена царською рукою; володар України був під пильнуванням російського полку, переміняти старшину був позбавлений права, не міг перечити втягненню України у спільну грошову систему, був приневолений своїми руками асимілювати свій народ (за тими ж Коломацькими статтями, якими впроваджувалися мішані шлюби). Щодо останнього, то у відомому доносі Василя Кочубея звідомлялося, що всупереч цим статтям Мазепа забороняє українцям одружуватися з росіянками і дружити з ними.
Спілка імперського центру так тяжіла над усім, що гетьман вимушений був навіть дрібні справи залагоджувати з царем, випрошуючи відповідного указу.
Російські війська, за свідченнями одного зарубіжного дослідника, «своїми грабунками, підпалами, побоями та гвалтуваннями скидалися швидше на карну експедицію, ніж на союзне військо». Після перемоги під Полтавою ці полки діяли на Україні як завойовники. Власне, ще до трагічного липня 1709 року «московський дракон» своїм смертоносним вогнем спопелив гетьманську столицю Батурин, у травні 1709 року було зруйновано Запорозьку Січ.
«Росіяни кинулися на безборонних запорожців, і тут сталася страшна кривава розправа, — розповідає Дмитро Яворницький. — при цьому усі курені й усі будівлі в Січі були спалені, багато зимівників навколо Січі знищені дощенту. Полковник Яковлев, а особливо Галаган, діяли при цьому з не-чуваною жорстокістю».