В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)

До колегії входило шість російських офіцерів, під командою яких було окупаційне військо в Україні, а очолив її президент бригадир С. Вельямінов. Це була послідовна політика винищення автономії України, бо ще 1720 року цар обмежив права генерального судді, приставивши до нього російську судову канцелярію. Таку ж, військову уже, канцелярію приставили і до генерального писаря. Та цього виявилося замало, надійшла черга і до гетьмана. Запроваджуючи цю узурпаторську установу, цар запевнив українців, що вона постала «не для чого іншого, як тільки для того, щоб українського народу ніхто не кривдив, ані неправими судами, ані зловживаннями старшин».

Малоросійська колегія взяла до своїх рук фінанси України, податки і зайнялася неймовірним здирством. Так, 1722 року з населення України було зібрано 45,5 тисячі рублів, а 1724 року вже 241,3 тисячі.

І. Скоропадський протестував проти такого зневаження гетьманської влади, але до нього вже не дослухалися, і він з того горя невдовзі помер, залишивши наказним гетьманом Павла Полуботка.

Петро І постійно обмежував розвиток економічної самостійності України. Відомо, що І. Мазепа особливо пильно дбав про розширення міжнародних зв’язків української промисловості і торгівлі, які здійснював через Гданськ і Кенігсберг на Балтійському морі, а також через Краків і Бреслау. 1701 року цар видав указ, за яким Україна повинна була експортувати продукцію через Арханхельс, що було дуже збитково, зважаючи на такий довжелезний шлях до виходу товарів у Європу. Імпорт же міг потрапити в Україну тільки через московських купців, сюди ж завозилися російські вироби низької якості. Петро І став також на перешкоді інтеграції економіки обох частин України-Лівобережної і Правобережної. В Україну російський уряд нагнітав мідну монету (а срібло залишав в обігу тільки в Росії). Було заборонено вивозити з України в інші держави (окрім Росії) селітру — важливу сировину, з якої виготовляли порох, а також і вугілля, яке вже тоді добували на Донеччині. Заборони наростали з кожним роком, у їх переліку з’явилися: воловий юхт, сало, віск, клей, смола, овочеві шкури і вовна, всяке збіжжя, все те, що Україна могла продавати і мати зиск (крім рогатої худоби і тютюну).

По смерті Петра І Верховна потайна рада, перед загроженням війни з Туреччиною, покладаючи особливі надії на козацьке військо та відвертаючи причину незадоволення його, ухвалила обрати гетьмана, зменшити податки, повернути суд в українські руки, тобто, як було записано, «сделать некоторые удовольствия и приласкания». Та цього не було приведено в життя. І тільки 1727 року після скасування Малоросійської колегії гетьмана було обрано — ним став сімдесятирічний Миргородський полковник Данило Апостол. Вибори відбулися під наглядом тайного радника Федора Наумова, який став резидентом при гетьмані. Традиційних статей не було стверджено, але зовнішня політика і військові справи лишилися прерогативою Петербурга. Військо козацьке підлягало російському фельдмаршалові. Цар лишив за собою право дарувати козацькі землі.