В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
1731 року імператриця Анна Іванівна нагородила Данила Апостола орденом Олександра Невського, і тоді ж було звелено йому звести оборонну від кримських татар земляну лінію з багатьма фортецями і редутами, а мала тягнутися вона від Дніпра до Дінця. Ця гігантська споруда забрала немало років, упродовж яких знемагало ЗО тисяч козаків і селян.
Гетьман Данило Апостол дбав про економічне піднесення України, упорядкував державний бюджет, добився поліпшення умов для української торгівлі, підпорядкування Києва гетьманській владі та ненадовго. Не вдалося вирвати у московської бюрократії право на повну свободу української торгівлі.
По смерті гетьмана, що сталася 17 січня 1734 року, наступника не велено обирати, а було засновано нову колегію під назвою «Правління гетьманського уряду». Складалася вона з трьох урядників російських і трьох українських, які мали засідати нарівні — перший по правий, а другий по лівий бік від її президента генерал-поручника сенатора князя Олексія Шаховського. Він отримав потаємні інструкції: всі негаразди попереднього правління звертати на гетьманів, без яких, виходило, тепер настане справедливість, а також, у розвиток Коломацьких статей, усіляко заохочуючи шлюби між українцями і росіянами, водночас віднаджуючи козацьку старшину від одруження з польською та білоруською знаттю і навіть з одноплемінними правобережцями.
У Росії наводила жах на всіх Таємна канцелярія, якою тепер опікувався могутній Бірон. Відділення цієї катівні завели й в Україні під назвою Міністерська канцелярія, або Таємна експедиція. Ця царська інквізиція, за «Історією Русів», «змушувала тремтіти малоросіян у найдальших їхніх оселях і у власних домах».
Запорожці, після румовища 1709 року, у травні 1733-го року неподалік Нікополя заснували Нову Січ, а наступного року перейшли під владу Росії. За умовою, підписаною в Лубнах, їм прощалися всі «провини», надавалися землі (нинішня Дніпропетровщина), платня від уряду, право жити за своїми «порядками і звичаями», але підлягали командуючому російським військом в Україні.
Як і раніше, козаків посилали на війну — спочатку на Польщу проти Лещинського (20 тисячне військо), а згодом у Крим, під командування фельдмаршала Мініха. Після однієї поразки через його прорахунок він озлобився на козаків і посилав їх на вірну загибель, у найнебезпечніші ділянки бойовиськ. Чергові походи на Очаків і Азов… Усі ці війни виснажували людські й матеріальні ресурси України, на землях якої роками стояла постоєм величезна російська рать. Тоді в народі з’явилася така приповідна ілюстрація до того військового побиту: «Москалики-соколики! Поїли ви наші волики, а коли вернетесь здорові, поїсте і останні корови!»
Мініх вів бойові дії, приносячи в жертву десятки тисяч козаків. До того ж він спустошив Україну нещадними реквізиціями: 1738 року, приміром, у населення було забрано 40 тисяч волів, до обозної служби присилували 50 тисяч селян. Через це було занедбано хліборобство, багато ланів нікому було засівати та й нічим було орати.
Майже шестилітня російсько-турецька війна поглинула 34200 українців (при тодішньому мільонному населенні Гетьманщини — це величезні втрати), завдала збитків на півтора мільйони рублів.
Цариця Єлизавета прихильно ставилася до України, бо після коронації 1742 року взяла шлюб з колишнім українським козаком Олексієм Розумом, переінакшеним у Петербурзі на Розумовського, в якого Єлизавета, ще будучи царівною, закохалася, любов до напрочуд вродливого козацького сина передалася і його батьківщині. 1744 року Єлизавета здійснила пишну подорож в Україну, поклонилася святиням Києва «по своєму набожеству» і гостювала у свекрухи Розумихи.
У Києві козацька старшина попрохала царицю відновити гетьманство. Справу було залагоджено, у цариці вже був і кандидат — чоловіків брат Кирило, якого було послано закордон на навчання. Щодо України було трохи послаблено централізовані віжки: після смерті президента Малоросійської Колегії Бібікова нового вже не присилали, Гетьманщиною правила Колегія, були виведені в Росію окупаційні полки, дозволено продавати збіжжя.
17 лютого 1750 року в Глухові гетьманом України, якому судилося бути останнім, у вельми урочи тій обставі обрано 22-літнього Кирила Розумовського.