В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
У березні 1677 року він, на вимогу царя Федора Олексійовича, прибув у Москву відбувати почесне заслання. Спочатку він був дорадником у зносинах з Туреччиною і Кримом, згодом його призначили воєводою у Вятку. Доживав віка у пожалуваному йому селі Ярополче Волоколамського повіту, де й помер 9 листопада 1698 року, маючи від роду 71 рік.
У березні 1669 року в Глухові відбулася рада для остаточного вибору гетьмана й підписання нового договору про підданство Лівобережної України, що ввійшов в історію під назвою «Глухівських статей». Перед цим Д. Многогрішний відправив до царя «чолобитників» — генеральних обозного Забілу, осавула Гвинтовку і судцю Домонтовича, які, не ремствуючи, вислуховували догани бояр за невірність Брюховецького і добилися таки проведення цієї наради. На ній були присутні царські посли Ромодановський, Матвєєв і Богданов.
У преамбулі до договору йшлося про те, що «великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець», «звелів прочитати в народі статті, які були дані за указом його царської величності колишньому гетьманові Богданові Хмельницькому і всьому Запорозькому війську», а також нові, «за чолобиттям», «щоб надалі не було такої зради, чвар і розлиття християнської крові, як учинилося від зрадника Івашки Виговського, від Юрашки Хмельницького та інших однодумців».
У другій статті проголошувалося запевнення в недоторканості прав і вольностей, якими цар «ударував гетьмана і все військо цього боку Дніпра». Та це було явне лукавство, бо вже в наступному пункті видно, як саме він «ударував». Гетьман просив, щоб «його царська величність не вказував бути воєводам і ратним людям у малоросійських містах, оскільки від них були численні сварки і дскуки, від того й війна почалася». Та цар не вволив цього бажання, а вказав бути воєводам і війську в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові й Острі — «для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах ніякого хитання та зради». І хоча було застережено, що воєводи «матимуть начальство» над ратними людьми, та це не застраховувало від їхнього втручання в усі справи, урядування, навіть у церковне життя.
Шоста стаття містила положення про «вдарування дворянською честю» старшини, яка буде «бити про них чолом», а також про царські грамоти на маєтності.
Стаття дванадцята забороняла «гетьману і всьому війську» «приймати від навколишніх государів усілякі присильні листи» (з подальшою їх передачею, як то обіцяли козаки, в Москву). У мотивації цієї відмови неприкрите ошуканство, бо нагадувалося, що й Богданові Хмельницькому та іншим гетьманам «не велено було ні з якими государями чинити спілкування, бо від того в малоросійських містах чиниться великий розлад». Водночас за березневими статтями 1654 року така заборона поширювалася на зносини тільки з двома державами — Туреччиною і Польщею.
Про грабіжництво царських військ на Україні свідчить наступна стаття, в якій козаки били чолом про повернення «дзвонів, риз, начиння, книг, образів і всілякого срібла», забраних полком Ромодановського.
У вісімнадцятій статті містилася заборона гетьманові спілкуватися безпосередньо з чужоземними державами, необхідно було по суті справи писати до великого государя.
Стаття дев’ятнадцята узаконювала донощицтво. В ній ішлося про «гетьманські посварні зачини» в Україні: «того поміж себе остерігатися і вивідувати та писати про те до великого государя, а тим гетьманським посварам не вірити».
Ця стаття, а також двадцять друга — «Про малоросійські посвари, коли б виникли від кого», в якій вимагалося карати смертю тих, «від кого зчиняться якісь посвари в малоросійських містах» (а отже, й учасників національно-визвольних змагань), були мовби міни сповільненої дії, закладені у механізм гетьманської держави.
Це були три імперські завоювання царизму:
— узаконення розколу України навпіл;
— постій на її території окупаційного війська;
— офіційне схвалення донощицтва українців на свого гетьмана та старшину.
Якщо поглянути на список тих, що «на раді були і до статей руки приклали», кидається у вічі суцільне перекручення українських прізвищ на російський лад. Навіть гетьмана Дем’яна Гнатовича Многогрішного записано там «Дем’ян Ігнатов». І таким чином багатьох інших — генеральну старшину, полковників, сотників і писарів: Іван Самойлов, Іван Домонтов, Карп Мокрієв, Петр Ворошилов, Павел Михайлов, Андрей Васильєв, Іван Воробей, Роман Сергієв, Павел Павлов і т. д.