Служивий мечник

Він сьорбнув ще.

— А ви де були, пане?

— У Дорні, — відповів Дунк.

— То дякуйте Матері за її милість. — Велика Весняна Пошесть не дійшла до Дорну. Дорнійці закрили свої кордони та порти, і цим врятувалися. Їхній приклад наслідували Арини у Долині, й теж минули біди. — Від цих балачок про смерть можна втратити смак до вина… але де ж іще шукати втіхи в такі часи? Посуха не кінчається, скільки б ми не молилися про дощ. Королівська пуща суха, як один великий трут, день і ніч там буяють пожежі. Лихий Булат та сини Даемона Чорножара плетуть змови у Тироші, а тим часом кракени Дагона Грейджоя нишпорять західними морями, наче голодні вовки, доходячи з вогнем і мечем аж до Вертограду. Вони розтягли половину багатств Файного Острова, викрали звідти сотню жінок. Князь Файян поспіхом зміцнює оборону, хоч і нагадує мені тим чоловіка, який застібає пояс цноти на вагітній дочці, коли в неї черево вже завбільшки з моє. Князь Бракен повільно помирає на Тризубі, його старшого сина забрала весна, і спадкоємцем лишився пан Ото. А Чорноліси ніколи не потерплять Харциза Бракенського за сусіду. Тож буде війна.

Дунк знав про стародавню чвару між домами Чорноліс та Бракен.

— Але хіба їхній зверхній володар не змусить їх до миру?

— На жаль, ні, — відповів септон Сефтон. — Князеві Таллі вісім років, його оточують самі жінки. Водоплинові зайві турботи ні до чого, а королю Аерису — ще й того менше. Якщо ніякий маестер не напише про цю справу книжку, то його милість, вірніше за все, нічого й не дізнається. А князь Водограй, найпевніше, жодного Бракена до короля не пустить. Не забуваймо, що наш Правиця по матері — Чорноліс, і якщо він взагалі зрушить з місця, то тільки заради того, аби допомогти родичам припнути Харциза Бракенського на налигача. Вишня Мати позначила пана Водограя у день його народження, а на полі Червонотрав’я Лихий Булат залишив ще одну позначку.