Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
— Життя заплотного лицаря куди як простіше, — приречено буркнув Дунк. — Скажу щось не те, і вона накаже зашити мене у мішок та кинути у рів.
— Хай спершу знайде такого великого мішка, пане, — мовив Яйк. — А ще, раптом що, нас врятує чобіт.
— Ні, — загарчав Дунк, — мовчи вже про свій чобіт.
Виїхавши з Гакового Гаю, вони опинилися набагато вище від греблі за течією. Тут вода піднялася так, що Дунк міг би навіть втілити свою мрію про купання. «Та тут і втопитися можна», подумав він. У дальній берег врізався рівчак, що відводив воду кудись на захід. Рівчак біг уздовж дороги та живив безліч іще менших рівчаків, які зміями розповзалися по ланах. «Перетнемо річку, і опинимося у владі Вдовиці». Дунк спитав себе, що чекає попереду на самотнього лицаря з десятирічним хлопчаком за спиною.
Яйк обмахував обличчя.
— Гей, пане! Чого ми зупинилися?
— Ми не зупинилися.
Дунк вдарив коня острогами та з плюскотом в’їхав у річку. Яйк рушив слідом на мулі. Вода піднялася Громові до черева, тоді знову спала. Вони вибралися на Вдовициному боці, стікаючи краплями. Рівчак попереду біг прямий, мов спис, і сяяв на сонці золотом та зеленню.
Через кілька годин вони побачили башти Холоднокопу. Дунк спинився, щоб перевдягтися у свою гарну дорнійську сорочку та перевірити, як меч ходить у піхвах, аби не мати неприємних несподіванок, якщо знадобиться його оголити. Яйк також смикнув за руків’я кинджала, хмурячи чоло під своїм брилем. Далі вони поїхали обабіч: Дунк на бойовому огирі, малий на мулі. Прапор Осгреїв безпомічно висів з держална.
Холоднокоп розчарував його після усього почутого від пана Явтуха. Порівняно зі Штормоламом, Вирієм та іншими княжими столами, яких вдосталь надивився Дунк, замок виявився доволі непоказним… та все ж замком, а не укріпленою вежею. Зубчастий зовнішній мур мав тридцять ступнів у висоту і башти на кожному куті — кожна заввишки як півтора Стояка. З кожного шпиля та підвищення важко звисав чорний прапор Тенетників, прикрашений плямистим павуком на сріблястому павутинні.
— Пане? — покликав Яйк. — Вода. Дивіться, куди вона йде.
Рівчак кінчався коло східного муру Холоднокопу, стікаючи у копаний рів, за яким замок і було названо. Від виду та шуму вируючої води Дунк трохи зубами не заскреготів. «Я не віддам їй мою Клітчасту.»
— Їдьмо, — мовив він до Яйка.
Над вигином головної брами у нерухомому повітрі висів ще один ряд павучих прапорів. Під ним глибоко у камені було вирізано якогось старішого знака. За століття вітер та дощ добряче його вилизали, але зовсім подоби не спотворили: на задніх лапах там стояв лев, складений з клітин. Брама була відчинена. Проїжджаючи підйомним мостом, Дунк помітив, як низько стояла вода у рові. «Впала трохи не на сажня», подумав він.
Двоє списників перегородили їм дорогу коло решітки. Один мав велику чорну бороду, інший був безбородий. Бородань завимагав сказати, навіщо вони приїхали.
— Вельможний пан Осгрей надіслали мене задля перемовин з пані Тенетник, — відповів Дунк. — Я лицар Дункан Високий.
— Та вже ж не Беніс, — мовив безбородий. — Того б ми за версту винюхали.
В нього бракувало переднього зуба, а на серці був нашитий значок з плямистим павуком.
Бородань підозріливо примружився на Дунка.
— Ніхто не може бачити її вельможність без дозволу каштеляна Довговерха. Ідіть зі мною. А ваш машталір хай лишається коло коней.
— Я не машталір, а зброєносець! — вигукнув Яйк. — Чи ти сліпий, чи просто дурний?
Безбородий розреготався. А бородань націлив вістря списа просто хлопцеві у горло.
— Ану повтори, що сказав!
Дунк дав Яйкові добрячого ляща у вухо.
— Ні, не повторюй, а стули пельку та подбай про коней. — Сам Дунк тим часом зліз на землю. — Я піду до пана Лукаса.
Бородань опустив списа.
— Він у дворі.
Пройшовши під шпичастою залізною решіткою та бійницею у стелі, вони опинилися у зовнішньому дворі. Там з псярні гавкали хорти, з вікон свинцевого скла у семибічному дерев’яному септі чулися співучі голоси. Перед кузнею коваль ставив підкови бойовому коневі, а хлопчина-учень йому допомагав. Неподалік якийсь зброєносець пускав стріли по стрілецьких цілях, зроблених з соломи, а поруч веснянкувата дівчина з довгою косою відповідала на кожен його постріл своїм. Крутилося щитове опудало: з півдесятка лицарів у набивних каптанах по черзі кололи його списами.