Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
— Саме так, мосьпані. Мене звати Дункан Високий.
— Як ви сказали? Дункан Сліпоокий? — спитав бородатий лицар з потрійною блискавкою Лейгодів на грудях. Навкруги знову зареготали. Навіть пані Гелісента отямилася достатньо, щоб захихотіти.
— Хіба у Холоднокопі разом з моїм батьком померли й шляхетні звичаї? — спитала дівчина. Та ні, не дівчина, а доросла жінка. — Як пан Дункан міг зробити таку помилку, питаю я вас?
Дунк кинув на Довговерха недобрий погляд і відповів:
— Це моя вина.
— Справді? — Червоняста Вдовиця роздивилася Дунка з ніг до голови, найдовше затримавшись на його грудях. — Дерево та падаюча зірка. Не бачила цього герба раніше.
Вона торкнулася його сорочки, провела двома пальцями по гілці в’яза.
— Ще й намальований, а не вигаптуваний. Я чула, що дорнійці малюють на шовку, але ви для дорнійця завеликий.
— Не всі дорнійці такі вже малі, мосьпані. — Дунк відчував її пальці крізь шовк. Рука в неї теж була веснянкувата. Можна присягнутися: вона веснянкувата уся, з ніг до голови. У роті дивно пересохло. — Я рік провів у Дорні.
— Чи там усі дуби виростають такими високими? — спитала вона, обводячи гілку дерева пальцями навколо його серця.
— Тут зображено в’яза, мосьпані.
— Я запам’ятаю. — Вона забрала руку і споважніла. — Спека та пил не дозволять нам розмовляти у дворі. Септоне, проведіть пана Дункана до моєї приймальні.
— З радістю, люба невістко.
— Наш гість, певно, схоче пити. Пришліть туди глек вина.
— Справді? — Товстун лагідно всміхнувся. — Гаразд, воля ваша.
— Я приєднаюся до вас, щойно перевдягнуся.
Відчепивши пояса з сагайдаком, вона передала його супутникові.
— Маестер Керрік також потрібен. Пане Лукасе, попрохайте його, аби прийшов.
— Приведу негайно, мосьпані, — відповів Лукас Довговерх.
Вона кинула на свого каштеляна доволі холодний погляд.
— Немає потреби. Я знаю, як багато часу забирають ваші замкові обов’язки. Достатньо, якщо ви попросите маестра Керріка до моїх покоїв.
— Мосьпані, — покликав їй услід Дунк. — Мого зброєносця примусили чекати біля воріт. Можна йому теж приєднатися до розмови?
— Зброєносця? — Усмішка зробила з неї дівчинку п’ятнадцяти років замість жінки двадцяти п’яти. Гарненьку дівчинку, лукаву та смішливу. — Звісно, якщо ваша ласка.
— Вина не пийте, пане, — прошепотів йому Яйк, поки вони чекали разом з септоном у приймальні. Кам’яну підлогу вкривав запашний очерет, на стінах висіли гобелени з картинами турнірів та битв.
Дунк пирхнув.
— Їй немає потреби труїти мене, — зашепотів він у відповідь. — Вона думає, що я — довготелесий бовдур із гороховою кашею між вух.
— Так сталося, що моя невістка полюбляє горохову кашу, — зазначив септон Сефтон, з’являючись звідкілясь із глеком вина, глеком води та трьома кухлями. — Так-так, я чув. Я товстий, а не глухий.
Він наповнив два кухлі вином і один — водою. Третій кухоль призначався Яйкові, який роздивився його довгим підозріливим поглядом і відставив убік. Септон удав, що не звернув уваги.
— Це вертоградський збір, — саме казав він Дункові. — Дуже тонкий, а з отрутою набуває особливо рідкісного присмаку.
Септон підморгнув Яйкові.
— Сам я соку лози майже не торкаюся, але чув від людей.
І він передав Дункові його кухля.
Вино було запашне, солодке, багате на смак, але Дунк тягнув його обережними крихітними ковточками. Та й то взявся до нього, тільки коли септон всмоктав половину свого за три великі ковтки, облизуючись після кожного. Яйк схрестив руки і не доторкнувся до своєї води.
— А вона й справді полюбляє горохову кашу, — вів далі септон. — І вас вона уподобала, пане. Я ж знаю свою невістку. Щойно я побачив вас у дворі, як понадіявся, що ви приїхали з Король-Берега по руку моєї пані.
Дунк зморщив лоба.
— А як це ви, септоне, взнали, що я з Король-Берега?
— Бережани мають особливу говірку. — Септон знову сьорбнув з келиха, побовтав вино у роті, проковтнув та зітхнув від задоволення. — Я там служив багато років. При нашому верховному септоні у Великому Септі Баелора.
Він зітхнув.
— Після весни ви б не впізнали міста. Пожежі зовсім змінили його. Чверть домівок погоріла, ще чверть стоїть порожня. Пацюки зникли. Це найдивніше. Ніколи не думав побачити місто без пацюків.
Дунк теж про таке чув.
— То ви були у місті під час Великої Весняної Пошесті?
— О так, саме так. Жахливі часи, добрий пане, просто жахливі. Сильні чоловіки на світанку прокидалися здоровими, а до вечора вмирали. Помирало так багато і так швидко, що ховати їх не встигали, а просто скидали на купи у Драконосхроні. Коли ж мерців там набрався суцільний шар у десять ступнів завтовшки, князь Водограй наказав вогнечарникам їх спалити. Вогонь сяяв крізь вікна, як у минулі часи, коли під склепінням ще гніздилися живі дракони. Вночі по всьому місті бачили тьмяне зелене сяйво шал-вогню. Опісля того я досі жахаюся зеленого світла. Казали, що весна тяжко вдарила по Ланіспортові, ще гірше — по Старограді, але у Король-Березі вона забрала кожних чотирьох з десяти. Не було спасіння ані молодим, ані старим, ані багатим, ані бідним, ані великим, ані малим. Смерть забрала нашого верховного септона — божий голос на землі, а з ним третину Превелебних та майже усіх сестер-мовчальниць. Його милість король Даерон, любий Матарис, відважний Валар, Правиця… о, які жахливі часи. Під кінець лиха половина столиці молилася Морокові.