Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
Смак вина — солодкий, густий — ще відчувався у роті. Поки що його не отруїли. Навпаки — вино, здається, додало сміливості.
— Та й мішка в вас такого немає, щоб я помістився.
На його полегшення, від Яйкового жарту пані всміхнулася.
— Проте в мене є декілька, куди поміститься Беніс. Маестер Керрік каже, що Волмерові розпанахали обличчя трохи не до кістки.
— Визнаю, мосьпані, панові Бенісу трохи урвався терпець. Пан Явтух прислав мене, аби заплатити виру.
— Виру? — Роганна засміялася. — Знала я, що він старий, але не знала, що аж такий. Чи він гадає, що ми живемо у Вік Звитяжців, коли життя людини рахували на срібняки?
— В копача ніхто не відібрав життя, мосьпані, — нагадав Дунк. — Я взагалі не бачив, щоб когось убили. Йому обличчя порізали, та й усе.
Її пальці ліниво перебирали косу.
— То скажіть мені, благаю, як дорого пан Явтух оцінив Волмерову щоку?
— У одного срібного оленя йому, і ще три вам, мосьпані.
— Пан Явтух дає за мою честь жебрацьку ціну. Хоча хто б казав, три срібняки кращі за трьох курей. Але ще кращий був би пан Беніс власною особою, доправлений сюди для покарання.
— Для покарання? У вже згаданому мішку?
— Може, й так. — Вона накрутила косу на одну руку. — Хай Осгрей прибере своє срібло. За кров платять лише кров’ю.
— Гаразд, — відповів Дунк, — ви, мосьпані, може, й у своїй правді, та давайте покличемо порізаного Бенісом добродія і запитаємо, що його більше втішить: срібний олень чи Беніс у мішку.
— О, я певна, він би хотів того й іншого, а якщо не можна, тоді срібло. Тут я, пане, сумнівів не маю. Але обирати не йому. Справу вирішують між собою лев і павук. Йдеться вже не про хлопську щоку, а про Беніса. Я хочу мати Беніса, і я його матиму. Ніхто не може в’їхати на мою землю, вчинити свавілля над одним із моїх і втекти, аби глузувати з мене.
— Але ваша вельможність в’їхали на землю Стояка і вчинили свавілля над одним із людей пана Явтуха, — ляпнув Дунк, навіть не спинившись подумати.
— Хіба? — Вона знову смикнула косу. — Якщо ви про того крадія овець, то я довго терпіла. Двічі жалілася Осгреєві, а він нічого не робив. Я не прошу тричі. Закон короля дає мені право ями та шибениці.
Цього разу їй відповів Яйк.
— На вашій землі, — заперечив малий. — Закон короля дає зверхньому панові право ями та шибениці на його власній землі.
— Який розумник, — відповіла пані. — Такі речі знаєш. Тоді, може, знаєш і те, що земельний лицар не має права карати людину без дозволу свого зверхнього князя. Пан Явтух тримає Стояк від князя Рябина. Проливши кров, Беніс порушив королівський мир. І тепер має за це відповісти.
Вона перевела очі на Дунка.
— Якщо пан Явтух доправить до мене Беніса, я накажу вирвати йому ніздрі, та й по тому. Справу буде скінчено. Але якщо мене змусять брати його силоміць, то так легко він може не відбутися.
Дункові зненацька стало зле у животі.
— Я перекажу ваші слова, та мій пан не видасть пана Беніса задурно.
Повагавшись, він додав:
— Увесь цей клопіт виник з-за греблі. Якби ж ваша вельможність зголосилися її розвалити…
— Не може бути й мови, — оголосив молодий маестер коло пані Роганни. — З землі Холоднокопу живе удвадцятеро більше селян, аніж зі Стоякової. Поля пшениці, ячменю та кукурудзи, що належать її вельможності, помирають від посухи. Ще є півдесятка плодових садів, де ростуть яблука, абрикоси, три види груш. Є тільні корови, п’ять сотень голів чорноносих овець, табун кращих коней у Обширі. Одних тільки жеребних кобил — цілий тузінь.
— Пан Явтух теж має овець, — відповів Дунк. — На полях в нього дині, боби, ячмінь, а ще…
— Ви забираєте воду для рову! — вигукнув Яйк.
«Саме хотів сказати про рів», подумав про себе Дунк.
— Рів необхідний для оборони Холоднокопу, — відрізав маестер. — Чи ви пропонуєте пані Роганні залишитися беззахисною перед нападом у такі непевні часи?
— Ну, — проказав Дунк, — сухий рів — він теж рів. Мосьпані мають міцні мури та сильних хоробрих воїнів для їхнього захисту.
— Пане Дункане, — мовила пані Роганна, — мені було десять років, коли повстав чорний дракон. Я благала батька не піддавати себе небезпеці або ж хоча б лишити вдома мого чоловіка. Хто мав захищати мене, коли обидва рідні чоловіки на війні? А він вивів мене на мури і вказав, у чому сила Холоднокопу. «Завжди бережи цю силу», мовив батько, «і вона збереже тебе. Турбуйся про оборону, і вцілієш за всяких часів.» А найперше з усього він вказав на рів.
Вона попестила щоку кінчиком коси.
— Мій перший чоловік загинув на полі Червонотрав’я. Батько знаходив мені інших, але Морок забирав їх теж. Я більше не покладаюся на чоловіків, хай там які вони сильні та хоробрі. Я покладаюся на камінь, крицю та воду. Я покладаюся на мури та рови, пане, і мій рів ніколи не висохне.