Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Тим не менше, Вовк поки не вважав такі думки прозрінням, бодай частковим. Просто, виходячи зі свого досвіду, робив поправку на загальну ситуацію. Тож все одно не поспішав зближуватися з в'язнями, котрі сиділи за однією з ним статтею. Далі наслідував поведінку батьків — нині покійних: узимку сорок другого вони померли в окупованому Києві від тифу, майже водночас. Із німецькою владою співпрацювати не дуже хотіли. А свої не підтримали Вовків, згадавши їхній демонстративний нейтралітет до дій влади радянської у роки репресій. Про це Ігор дізнався, коли з Києва вже вибили німців: написав листа з фронту за старою адресою, відповідь отримав від сусідки, суху та стриману. Закінчила вона ввічливим проханням не слати більше листів на цю адресу. Отакі справи…
Хай би там як, але дистанція між політичними в таборі поширилася на всі категорії в'язнів. Ті, хто іменував себе мужиками, теж сторонилися Ігоря, волочачи свої терміни з мовчазною терплячою покірністю й дисципліновано ходячи на роботи,. Фронтовику, котрий злигався з кримінальниками, не довіряли. Саме тому Вовкові не лишилося іншого кола спілкування, ніж блатні королі табору.
Але у світлі останніх подій такий розклад став Ігореві неабияк вигідним.
Бо його контакти зі злодіями ні в кого зі сторонніх підозр не викликали. В тому числі — серед табірної адміністрації та охорони. Навпаки, стосунки з Прошею Балабаном для них були бажаними, майор Божич їх заохочував. Тож тепер Ігоря цілком влаштовувало, аби кум далі вважав його своїм агентом.
Це нікому не дасть приводу припустити, що Ігор Вовк виношує реальний план втечі.
Зараз, сидячи поруч із блатними біля багаття під час оголошеної бугром[6] перерви, він востаннє прокручував подумки недавні події та зважував свої шанси.
…Того ж вечора, після розмови з начальником оперчастини, Вовк підстеріг біля сортиру Голуба. Гукнув легеньким свистом. А коли той підійшов — навалився, затягнув подалі від цікавих очей, в тил убиралень, припер до дерев'яної стіни, просичав:
— Значить, без мене кігті рвете? Я думав, ми друзі, Голубе.
Маневр удався. Блатний спершу справді, без гри, налякався, бо зрозумів, про що йдеться. Щось пробелькотів, ніби виправдовуючись, але досить швидко отямився, агресивно рикнув у відповідь:
— Ти страх загубив? На кого тягнеш, парашнику! Забув своє місце?
— Забув, — у тон йому відповів Ігор. — І не ти мені його нагадаєш, падло щербате. Веди до Балабана, з ним говоритиму. Без мене у вас нічого не вийде, братчики.
Іншого виходу Голубові не лишалося. На їхні переміщення по табору та в бараку ніхто, як дотепер, не зважав. З деяких пір Вовк узагалі перестав ловити на собі цікаві погляди.
Старий злодій здивувався поінформованості Ігоря. Та, здається, зовсім не розгнівався й не насторожився. Запитав лиш:
— Хто стукнув? Кому язика відрізати?
— З вас погані конспіратори. Це тільки мужики, політики й хіба опущені на вас намагаються не дивитися. Ніхто нікого не чіпає, й це вже добре. Я ж з фронту, забув? За два з половиною роки увага знаєш, як відточилася? Як це кумові стукачі вас не розшифрували. А вони є, вірите?
— Насідки мусорські є в кожній хаті, — погодився Балабан. — Вони рано чи пізно своє отримують. Може, раптом знаєш, хто?
— Не знаю.
— Чого тебе кум смикав?
До такого Ігор був готовий.
— Дивна історія. Я тут у нього, як він каже, на хазяйстві перший, хто з передової. Туди–сюди, слово за слово… Розказав йому про суку, через яку тут опинився. Не знаю, хто мене смикнув, на що розраховував… Здуру, мабуть, попросив знайти адресу моїх, дружини й сина. Писати щоб… Не думав, що Божич виявиться таким добрим.
— Є адреса, виходить?
— Ага. Жінка моя зі мною заочно розлучилася. Тепер уляглася з лягавим, котрий мене сюди запроторив.
Брови старого злодія смикнулися вгору.
— Ти ба, який коленкор! А я завжди говорив — не дарма нам, бродягам, злодіям–законникам, заборонено мати сім'ї. Так би наші баби крутили з мусорами, поки ми тут… Ну, і що думаєш робити?
— Тому й прийшов до вас, Балабан. Чесно? Я ж нічого такого, відчуття хіба, підозри. Притиснув Голуба, взяв на понт. Не карайте його за це, краще беріть мене з собою. Третім. А Рохлю цього, солоденького, лишайте. Без нього швидше рвонемо. Півник нас тільки зв'яже.
Балабан спохмурнів. Пошарив чіпким поглядом по напівтемному бараку, намацав Льоньку біля груби в кутку. Той сидів, утягнувши голову в плечі, та, мабуть, відчув щось — боязко зиркнув у їхній бік, тут же повернув голову назад.
— Ясно, — протягнув він, хруснувши при цьому пальцями. — Ти розумієш, Офіцере, куди лізеш? Пальцем ворухну — тебе на перо посадять. Хрюкнути не встигнеш. Віриш чи ні?
6
Бугор (жарг.) — бригадир у таборі, керує роботою табірних робітничих бригад. Переважно належить до кримінального середовища, але не має статусу «злодія в законі» чи «авторитета». Найчастіше може бути або положенцем — кримінальний злочинець, ще не прийнятий до злодійської касти.