Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Який прилад?
— Думаєш, я когось слухав? Сачки, думали профілонити. Задурити мені голови своїми університетськими освітами. А ми, знаєш, університетів не закінчували, отак. Норму не виконав — пайку не отримав. Ще раз не виконав — БУР, там для філонів саме місце. Хто не здох із переляку, так сокиру з пилкою освоїв — куди там нашим мужикам. У нас же, бач, трудовий табір. Перевиховуються, мать їх. Колись же випустять, зможуть нормальну роботу знайти. Це якщо про колишніх професорів, — майор зробив другу затяжку, уважно подивився на кінчик цигарки. — Я тут опером поставлений. Старшим. Хіба не знаю, як тебе блатні прозвали? Кликуху в табір запустили, ти сам хіба увагу не звернув? Тепер ти у нас Офіцер назавжди. Ну, це все балачки, — Божич милостиво підсунув до Ігоря через стіл білий прямокутник тонкого паперу й кисет. — Валяй, пригощайся. Бо ти молодець, Вовк. Справжній вовк, не помилився я в тобі.
— Ви про що, громадянине майор?
— Блатні тебе визнали. Сам Балабан. Так себе не кожен поставить, далеко не всякий.
Відчувши наближення пастки, Ігор знову вирішив нічого не говорити, дуже вчасно заглибившись у процес скручування цигарки. Божич пильно стежив за процесом, коли Вовк скінчив — простягнув йому свій бичок. Акуратно взявши недопалок двома пальцями, Ігор затягнувся й відразу закашлявся: тютюн виявився не лише ароматним, а достобіса міцним. Не те, щоб Ігореві не доводилося курити такого ядерного. Він узагалі давно не курив із задоволенням, перебиваючись, чим Бог пошле й навіть часом опускаючись до відвертого шакалення.
— Що, смачно? — майор запитав так, ніби кашель в'язня дійсно стурбував його всерйоз.
— Ага, — відповів Ігор, впоравшись із бухиканням. — Спасибі, громадянине майор.
— Це я тобі, можна сказати, дякую за те, що втесався до блатних. Свої люди в цьому кодлі мені ох, як потрібні. Був один такий, Жора Теплий. Чув?
Вовк кивнув.
— І що ти про нього знаєш?
— Зголосився на фронт, коли викликали. Закони їхні порушив.
Про втечу Теплого з передової Вовк про всяк випадок вирішив промовчати, хоча якщо запитають — звісно скаже. Арештантське життя навчило якомога менше говорити, й то не важливо, з ким.
— А не казав тобі ніхто, що Жора Теплий мені таку саму розписку намалював, як ти зараз напишеш?
— Теплий? Працював…
— Ага, — кивнув Божич. — У них це називається зсучитися. Чув напевне? Та чув, чув. Цей сучий син боявся, що його розколють. Було, чого боявся, виникла там одна слизька ситуація… Словом, блатні, дружки твої, на нього ось–ось могли подумати. Тому й здриснув наш Жора Теплий на війну добровольцем, кров'ю змивати провину. А, хер би з ним, то діло наживне. Тепер поряд з Балабаном ти в мене будеш, надійна людина. Унікальна, можна сказати. Не з блатних, законами не пов'язаний, а вони тобі довіряють, підпускають до себе. Станеш моїми особистими очима й вухами, Вовк. Діло ж благородне. Не дамо кримінальним злочинцям заводити в таборі свої порядки. Вважай, там твоя лінія фронту. Або — що в тилу ворога. Ходив у розвідку?
— Доводилося.
— Значить, сам чорт тобі не брат! Ну, а за це отримуй подарунок, Офіцере.
Пальці Божича розстебнули ґудзика на нагрудній кишені кітеля, витягли звідти складений учетверо папірець, видертий із зошита в косу лінійку. Погравшись трошки, майор щиглем послав його через стіл до Ігоря.
— Обіцяне.
Одночасно не бажаючи вірити й не намагаючись зрозуміти, Вовк примостив майже скурену цигарку на денце кованої попільнички, теж явно зробленої руками табірного умільця. Тоді обережно, наче брав не папірчик, а виріб із тонкої порцеляни, підніс до лиця, розгорнув.
Коряві, неакуратно написані літери.
Адреса. Поштова адреса. Українська Радянська Соціалістична республіка, Камянець–Подільска область, селище Подільське, вулиця… дім… номер…
Сомов?
Точніше…
— Сомова Лариса Василівна?
— Дружина Сомова Віктора Аркадійовича. Того самого, друга твого ненаглядного. Законна дружина, між іншим, тому й довідки легко навелися. Чомусь, Вовк, вирішив я тобі довіряти. Хай це моїм подарунком, ну, адреса. Листи, як домовлялися, писатимеш тут. Тільки тепер не знаю, ох, не думаю я, що повз товариша Сомова, Віктора Аркадійовича, ці листи проскочать. Відповіді не дочекаєшся, це я тобі вже гарантую. А сам писатимеш хіба для забави, дрочитимешся... Працівник НКВС має всі повноваження дати вказівку на тамтешній пошті, аби твою писанину несли відразу йому. Чи нікому не приносили, знищували на місці. Або відсилали назад. Чув, є така поміточка — адресат вибув.